Азовець Дмитро Волонтирець («Волина») посмертно нагороджений орденом «Народний Герой України»
21 травня в Сумах відбулося урочисте нагородження орденом «Народний Герой України». Серед нагороджених – боєць полку «Азов» Дмитро Волонтирець на псевдо «Волина», який помер від важкої хвороби 25 листопада 2019 року. На урочистому заході були присутні дружина і син друга Волини та командир полку «Азов» друг Редіс.
У своїй промові командир «Азову» ще раз нагадав присутнім яскравий бойовий шлях Дмитра Волонтирця та наголосив на його неоціненному внеску у боротьбу з окупантом.
«Особливою рисою друга Волини було те, що він ніколи не рахувався з власним часом, – сказав Редіс. – Це людина, яка постійно працювала на результат, постійно прагнула виконати завдання на повну і ніколи себе не жаліла. Його ставлення до служби, до війни, до «Азову» було завжди щире, чесне і добросовісне. Мені тяжко підібрати слова для того, щоб описати, з яким прагненням і відповідальністю Волина підходив до виконання завдань, він робив це постійно. Він робив це в першу чергу для себе, для того, щоб зберегти свій колектив, щоб вивести з-під удару свій особовий склад. Він завжди відкликався, проявляв ініціативу, робив крок вперед, не боячись, він прикривав собою весь наш полк. Це свого роду демонстрація вірності і відданості своєму народові, своїй країні та своєму підрозділу. Таким ми знаємо та будемо пам’ятати нашого друга Волину».
21 травня в Сумах відбулося урочисте нагородження орденом «Народний Герой України». Серед нагороджених – боєць полку «Азов» Дмитро Волонтирець на псевдо «Волина», який помер від важкої хвороби 25 листопада 2019 року. На урочистому заході були присутні дружина і син друга Волини та командир полку «Азов» друг Редіс.
У своїй промові командир «Азову» ще раз нагадав присутнім яскравий бойовий шлях Дмитра Волонтирця та наголосив на його неоціненному внеску у боротьбу з окупантом.
«Особливою рисою друга Волини було те, що він ніколи не рахувався з власним часом, – сказав Редіс. – Це людина, яка постійно працювала на результат, постійно прагнула виконати завдання на повну і ніколи себе не жаліла. Його ставлення до служби, до війни, до «Азову» було завжди щире, чесне і добросовісне. Мені тяжко підібрати слова для того, щоб описати, з яким прагненням і відповідальністю Волина підходив до виконання завдань, він робив це постійно. Він робив це в першу чергу для себе, для того, щоб зберегти свій колектив, щоб вивести з-під удару свій особовий склад. Він завжди відкликався, проявляв ініціативу, робив крок вперед, не боячись, він прикривав собою весь наш полк. Це свого роду демонстрація вірності і відданості своєму народові, своїй країні та своєму підрозділу. Таким ми знаємо та будемо пам’ятати нашого друга Волину».
