Азовський легіонер, який до останнього подиху давав відсіч ворогові. Пам’яті Брата
11 лютого минає шість років, відколи загинув боєць «Азову» Дмитро Коряк на псевдо «Брат». Осколки ворожої міни забрали життя 25-річного воїна. Його шлях боротьби розпочався з Майдану, а завершився, на жаль, передчасно у Широкиному, де тими днями розгорнувся масштабний наступ.
Дмитро був родом із Миргорода, що на Полтавщині. Протягом 1996-2006 років навчався у місцевій спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 5. 2011 року закінчив електромеханічний факультет ПНТУ ім. Юрія Кондратюка за спеціальністю «технологія машинобудування». Ще навчаючись в університеті, Дмитро почав працювати на будівництві. Його життя, як і життя багатьох молодих пасіонарних патріотів, змінили події на Майдані, в яких Брат брав активну участь, перебуваючи у самому пеклі протистояння. З березня 2014 року хлопець очолював Полтавську Самооборону Майдану, а в серпні став до лав батальйону «Азов». Дмитро завжди палко відстоював свої переконання, завжди був попереду. Ніщо не могло зламати його стійку віру у власні ідеали.
Друзі розповідають, що Брат був дуже комунікабельним, веселим та водночас відповідальним, допитливим, цілеспрямованим. Хлопець мав стратегічне мислення та повністю віддавав себе кожній справі, за яку брався. Брат Дмитра Юрій пригадує його як позитивну особистість, приклад рішучості, виваженості, впевненості.
«Світла людина, філософ, ідеаліст, воїн, золоті руки, люблячий син, та, на жаль, не батько», – сказала в одному з інтерв’ю мати бійця.
За кілька днів до трагедії Брат став героєм одного з документальних роликів проекту «Babylon’13». Азовець дав інтерв’ю, де прозвучали слова, які після його загибелі вразили всю Україну. На відео він саме такий, яким його запам’ятали рідні та друзі, – спокійний, мудрий, розсудливий.
«Я просто воюю за свою країну. Якщо я зараз не буду боронити її у Маріуполі, то скоро все буде у Полтаві та Києві. Війну не виграти, якщо кожен буде триматись за свою стріху… Це шанс якщо не для мене, то для моїх дітей – жити у дійсно незалежній державі, жити вільно. Те, що ми зараз маємо, ‒ це результат занепаду культури та освіти. Якби мешканці Донбасу навчалися у проукраїнських традиціях, вони б не вірили тим пустим міфам, якими зараз забиті їхні голови. А росіянам краще розбиратися зі своїми «дураками та дорогами» і до нас не лізти. Найстрашніше те, що у них є люди, які підтримують терористів. Якщо вони у цьому дусі виховають своїх дітей, то вже моїм дітям доведеться з ними воювати».
Дмитро «Брат» Коряк загинув 11 лютого 2015 року під час Павлопіль-Широкинської наступальної операції, коли ворожа міна впала неподалік від нього. Боєць помер зі зброєю в руках, а палець його перебував на спусковому гачку в готовності цілити у ворога. У пам’яті азовців він назавжди залишиться непохитним легіонером, який до останнього подиху виконував бойове завдання.
Іменем Дмитра Коряка названо вулицю у Полтаві. Також він посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 21 листопада 2015-го у рідному місті Дмитра відбулось відкриття пам’ятної дошки на його пам’ять. А 2016 року побачила світ книга авторства Надії Гринь про нашого бійця, що отримала назву «Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк».
Пам’ятаємо!
Помстимося!
