Балаган не став чекати на гарантоване ув’язнення в РФ. Він емігрував до України, а його домівкою стало місто Миколаїв. В цьому місті він мешкав з 2010 року. Там же він долучився до руху ультрас МФК «Миколаїв». Коли почалася Революція Гідності, Балаган став пліч-о-пліч зі своїми українськими побратимами по навколо футболу: їздив на Майдан, де брав участь в протистояннях з прихильниками режиму Януковича, зіткненнях на вул. Грушевського.

Окрім столиці, брав участь і у революційних подіях у Миколаєві, у штурмі наметового містечка сепаратистів 2013-го, за що вже посмертно отримав відзнаку «За заслуги перед Миколаївщиною» ІІ ступеня».

Бойовий характер Балагана не міг не привести його до лав батальйону «Азов». 3 червня 2014 року Андрій долучився до лав тодішнього батальйону. Брав участь у звільненні Маріуполя 13 червня того ж року. Служив у 3 десятку РДЧ. Згодом перейшов до складу 3-го десятку 3-ї чоти 1-ї сотні. Саме в її складі він і взяв участь 4 серпня 2014 року у визволенні передмістя Донецьку – Мар’їнки. Того дня Андрій Балаган отримав поранення несумісне з життям. Його поранило від вибуху радіокерованого фугасу, закладеного на дорозі. Він якраз крокував за БМП і зупинився праворуч від неї. Відбувся вибух. Балаган отримав численні поранення.

Вже у машині, не доїхавши до лікарні, Андрій помер.

На честь Андрія Балагана названа вулиця в Миколаєві. Указом № 17 від 29 червня 2016 р. нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно). А ще на спомин про полеглого азовця у Миколаївському краєзнавчому музеї розміщена експозиція з його відзнаками та нагородами.