Євгеній Хоменко «Подгон»
25-05-1997 - 20-04-2018
Євген Хоменко народився 25 травня 1997 року в місті Вільногірськ Дніпропетровської області. Батьки змалку виховували хлопця у патріотичному руслі. Тож коли окупант зазіхнув на українську землю, подальший шлях Євгена був очевидним. А 2014 року його сім’я прихистила переселенців із окупованих територій, які розповідали про всі реалії російської агресії на Сході України, що вразило хлопця до глибини душі. На останньому курсі технікуму Женя сказав мамі, що хоче вступити до полку «Азов» та воювати за свою землю. Вона не відмовляла сина, та переконала його спочатку отримати диплом. Подгон так і вчинив, додержав обіцянку матері.
«З Подгоном ми познайомилися задовго до війни, тому що проживали в одному місті і наші сім’ї були знайомі, також мали спільних друзів, завдяки яким неодноразово перетиналися в одній компанії, – розповідає друг Євгена з позивним «Владік». – Ми вчилися в металургійному технікумі на одному потоці. По закінченню навчання я дізнався від друзів, що Женя теж збирається йти в полк «Азов». Ми зустрілися, обговорили плани і відправили анкети, згодом разом поїхали до Києва».
Хлопці прагнули якнайшвидше потрапити в бойовий та мотивований підрозділ, де б могли принести користь безпосередньо у бойових діях, що і згуртувало їх під час проходження курсу молодого бійця. До слова, КМБ тривав аж чотири місяці, з п’яти новобранців четверо відсіювались у процесі. Та Подгон з гідністю долав усі труднощі, адже був уже так близько до мети, якої прагнув досягнути не один рік, та старанно готувався. Отже, в листопаді 2016-го у 19-річному віці Євген став до лав полку «Азов». Йому завжди була до душі могутність «богів війни» – артилеристів. В одному з інтерв’ю на початку свого воєнного шляху Подгон сказав:
«Я довго думав, радився із побратимами та зрештою вирішив, що хочу бути в артилерії. Все-таки за вогневою міццю вона найбільш потужна та може завдавати великих руйнувань і втрат противникові».
Тому коли Подгон потрапив до гаубичного артилерійського дивізіону полку, зразу ж з великим ентузіазмом взявся до справи та опанував професію навідника гармати. Більше того, з часом він проявив себе як один з кращих навідників у всьому підрозділі. Подгон завжди рвався до бою. Один з його улюблених висловів – «Ми їдемо не стріляти. Ми їдемо гатити».
Владік продовжує: «Подгон завжди був доброзичливим і веселим хлопцем, за що його любили в колективі, також відповідальним і чуйним – це надавало впевненості в ньому у будь-якій ситуації. Війна розкривала його потенціал з кращого боку: він дуже добре себе зарекомендував як військовий та показував практичні відмінні результати роботи з гарматою. Подгон завжди прагнув пізнавати щось нове і не втрачав нагоди здобути нові знання, щоб ефективно застосувати їх на практиці. Любив бокс, що нас об’єднувало ще з навчальних років. Тож у вільний час ми боксували, займалися в тренажерному залі і бігали».
Всі, хто знав Подгона, відзначають надзвичайний оптимізм, доброзичливість та життєрадісність, які він випромінював. Мав чудове почуття гумору, зберігав позитив навіть у складних умовах та завжди підтримував своєю усмішкою і жартами усіх оточуючих.
18 квітня 2018 року Євген «Подгон» Хоменко зазнав важких осколкових поранень голови під час виконання бойового завдання. У стані коми 3-го ступеня його доправили до лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Медики провели довготривалу операцію, щоб врятувати Женю, та поранення виявилися занадто важкими. 20 квітня бійця не стало. Йому було лише 20 років.
«Євген був відмінним прикладом для наслідування для свого молодшого брата, – зазначає Владік. – Всі його риси характеру закарбувалися в Марку, це неможливо не помітити. Я гордий, що зміг пройти з ним цей шлях за життя».