Гібридна війна: її фронти і методика

автор: Микола Кравченко момент публікації: 18 жовтня 2018 року

Війна була і лишається до сих пір основним форматом міжнародних відносин, скільки б нас не переконували у зворотньому ліберальні теоретики сьогодення. Протистояння між національними спільнотами лежить в основі плину історії. Нації не протистоять одна одній лише у тих випадках, коли інтереси цих націй не перетинаються. А це в умовах глобалізованого сьогодення відбувається не так вже й часто. Інколи протистояння між націями не вкладається у формат бойових дій, а ведеться у інших площинах: економічній, культурній, демографічній тощо. Але навіть в цьому випадку не можна говорити про відсутність війни, варто лише говорити про інший її формат.

Сучасність модифікувала війну, сполучивши всі формати міжнаціонального протистояння у єдиний багатогранний комплекс, що описується поняттям «гібридна війни».

Гібридна війна являє собою сукупність двох фронтових площин – збройної і гуманітарної. Збройний фронт в цілому явний: по формату він являє собою безпосередні військові дії і спрямований на ліквідацію національної державності ворога чи ліквідацію її впливу на окремі території.

Складніше з визначенням фронту гуманітарного. Тут можна говорити про цілий ряд різноманітних форматів – культурний, демографічний, економічний, політичний, інформаційний та багато інших. Гуманітарна агресія, на відміну від збройної, є набагато менш помітною. Як правило, вона розтягнута не тільки в часі і просторі, але й у формах. Між тим вона переслідує чітку мету – ліквідацію національної ідентичності ворога. Об’єкти, по яким завдаються удари на гуманітарному фронті, повинні бути знищені не фізично, а морально. Мають бути ліквідовані підстави їх приналежності ворогу. Гуманітарний удар – це удар не по об’єктах, а по підставах.

Ситуація на окупованій росіянами частині Донбасу є класичним прикладом такої гуманітарної агресії. Якщо населення регіону розглядати як її об’єкт, то удар було завдано не по самим донеччанам-луганчанам, а по підставах їх приналежності до України. З середини 2000-х, коли тільки починали запускатися різноманітні дестабілізуючі проекти по типу організацій «Донецька республіка» чи «Донбаська Русь», розпочалася розтягнута в часі і формах атака на свідомість населення Українського Сходу. Свідомість меншканців Донбасу піддавалися активному обстрілу інформацією про їх окремішню «донбаськість», неукраїнськість і проросійськість. З огляду на те, що попередні покоління донеччан-луганчан піддавалися подібній інф.підготовці (аналогія з арт.підготовкою) і рани у їх свідомості були ще відкриті, новий гуманітарний удар прийшовся надзвичайно ефективним. Російським військам на початковому етапі окупації навіть не доводилося залучати значних військових потужностей. Всю роботу у реальному просторі виконували за них «поранені у свідомість» сепаратисти.

Методика застосування форматів операцій у гібридній війні надзвичайно різноманітна. Вона може передбачати створення економічних проблем у ворожій державі, підтримку в країні ворога сепаратистських, революційних та заколотницьких рухів, формування у цих рухів нерегулярних збройних (повстанських, партизанських революційних) підрозділів, але найголовніше – створення внутрішніх (передусім ідейних) протиріч в суспільстві ворога.

Отже, треба чітко усвідомлювати, що всі війни сьогодення є гібридними. Гуманітарні операції є складовими гібридної війни на рівні з операціями військовими, а отже вести бойові дії, зневажаючи фронт гуманітарний – абсолютно немає сенсу. Перемогу на збройному фронті без перемоги в гуманітарній площині в сучасному світі здобути просто не можливо.