Ініціатива «ASAP Rescue» – унікальне українське явище фронтової медицини
З початку російської агресії на Сході країни зародилась низка проектів із залучення цивільних медиків до надання медичної допомоги в зоні АТО/ООС. Приблизно одночасно у різних місцях на фронті з’явились і «ПДМШ», і «Госпітальєри», і «Медичний корпус» – всі вони були різного масштабу, розвивалися, трансформувалися. Серед організацій, які на передовій проводять рятувальні операції, важливе місце займає «ASAP Rescue». Редакція «Національної оборони» завітала до пункту дислокації ініціативи на Світлодарській дузі, аби з перших вуст дізнатися у її волонтерів, як народився та розвивається «ASAP» сьогодні.
Волонтер-парамедик Роман Полійчук в «ASAP» із травня 2017 року. Погодившись на пропозицію дати інтерв’ю нашому виданню, саме він повідав читачам журналу все про ініціативу, в складі якої рятує життя українських бійців на передовій: «Коли почалася війна, з низки причин воювати я не міг, проте знався на медицині, тому і загорівся бажанням потрапити туди саме як медик. У травні 2014 року, коли точились серйозні бої за Слов’янськ, Краматорськ і гинули люди, треба було вже допомагати. У вересні 2014-го я потрапив у «Медсанбат», потім були «Білі берети» та інші організації, а коли дізнався про «ASAP», приєднався до нього».
Як почалася історія «ASAP»
«Старт проекту, як ми вважаємо, був ще на Майдані 2014-го. Тоді, під час боїв на вулиці Грушевського, наші перші активісти доправляли поранених у районні лікарні за Києвом, тому що у самій столиці потерпілих арештовували. Потім з початком війни рятували поранених вже на фронті, – розповідає Роман. – Засновник «ASAP Rescue» Ілля Лисенко під псевдонімом Хотабич вивозив поранених і з Іловайська, і з Дебальцевого, потрапляв у дуже небезпечні ділянки фронту, з яких дивом виривався. Він їздив на своїй першій машині АSAP-1, яка, до речі, і зараз на ходу. Саме на Світлодарській дузі «ASAP» розвивався у велику ініціативу. Потім наші автомобілі почали стояти вже на шести точках уздовж всього фронту. Зараз ми маємо чотири точки розміщення екіпажів».
Сталої команди «ASAP» не має, проте є певна кількість осіб, яка вже долучилася до цієї ініціативи. Їх налічується понад 200 – ці люди у різний час за весь період війни пройшли через «ASAP». «Сьогодні ми можемо говорити про 20 активних волонтерів. Але їх може бути більше, може бути менше – залежить від ситуації. Якщо людина не може воювати в Збройних силах чи інших військових формуваннях, але має бажання надавати допомогу бійцям, то вона стає волонтером. Відповідно, до нас постійно приходять нові люди, які хочуть випробувати себе та свої навички», – говорить волонтер-парамедик Роман. За 5 років війни не змінюється лише управління «ASAP» – це керівник на псевдо Хотабич та його команда, які приймають до лав ініціативи нових волонтерів. Ці волонтери не стають офіційно членами організації, не вступають до неї, не підписують ніякого документа – тут вони реалізують свої потреби бути волонтером-медиком, волонтером-водієм тощо. Також в «ASAP» є активісти, які виконують певні менеджерські обов’язки: управляють людьми, координують діяльність. Отже, сталого членства тут немає.
На момент написання інтерв’ю редакція «Національної оборони» зустріла на місці дислокації «ASAP» багато волонтерів-новачків, у яких це був перший заїзд. Новачки обов’язково проходять тутешні курси домедичної допомоги для парамедиків. Якщо це медик (і відповідно, він чи вона вже має освіту), то повинен продемонструвати колективу «ASAP» свої знання саме з надання медичної допомоги в екстрених умовах. Медицина, за словами Романа, у таких ситуація рідко відрізняється, бо характер травм у цивільному та військовому житті є приблизно однаковим, хоча й має різні джерела. Зараз для всіх, хто тільки-но приїжджає в «ASAP», проводяться регулярні курси. Новачки після таких занять знають, що робити з пацієнтом, коли його забирають із військового підрозділу чи від цивільного населення, розуміють, як повинні діяти. Такий процес, на думку волонтерів, не можна назвати протоколом. Це певний алгоритм, за яким варто діяти. Курси в «ASAP» проходять щодня. Бо є ті, що приїжджають сюди на кілька тижнів. Така людина вперше стикається з війною, пораненнями, і їй треба відпрацювати на тренінгу все, чого вона навчилася, перш ніж їй буде довірено рятувати постраждалого. «В екстрених умовах важливе не саме знання, важливе відпрацювання на практиці, щоб руки самі знали, що робити. На полі бою, насправді, ти зможеш відпрацювати лише 50, ба навіть менше відсотків того, що опанував на тренуваннях, – говорить Роман. – Вправляються у нас і водії: вони вчаться транспортувати, вивантажувати, вчаться не завдавати шкоди пораненому, правильному доправлянню до лікарів на пункті стабілізації, навіть тренуються надавати першу домедичну допомогу».
Географія та алгоритм роботи «ASAP Rescue»
Волонтерам «ASAP» за 5 років війни довелося вивозити поранених українських бійців із багатьох «гарячих» точок на карті ООС. Географія роботи ініціативи говорить сама за себе – вони завжди були і є там, де точаться найкривавіші бої. З 2016 року розміщення пунктів організації було таким – Широкине біля Маріуполя, Авдіївка, Піски під Донецьком. Потім були Торецьк, гуманітарно-логістичний центр у Зайцевому під Бахмутом, який стоїть з 2016 року. Раніше в останньому перевіряли громадян, які прямували на окуповані території, адже поблизу був контрольний пункт в’їзду-виїзду. Саме це приміщення, яке сьогодні є одним із пунктів локалізації «ASAP» і де створювався матеріал «Національної оборони», тоді було аптекою. Влітку 2016 року тут розміщувався медпункт 53-ї бригади, проте всередині це приміщення і досі має вигляд звичайної аптеки: члени «ASAP» зберегли аптечні стелажі, де тримають медикаменти, які сьогодні рятують життя українських воїнів. Наступним був Світлодарськ – там парамедики стояли на пункті біля лікарні, де базувались військові лікарі, пункт стабілізації, евакуаційна машина, і «ASAP» вивозив бійців туди. Далі – Троїцьке вже Луганської області. Тамтешню локацію навіть одного разу обстріляв ворог із міномета, тоді значних руйнувань зазнала будівля, де проживали волонтери ініціативи. Наразі пункт «ASAP» є у Новозванівці Луганської області, також парамедики цієї ініціативи є і в селі Оріхове Донецької області. Раніше волонтери мали свою локацію у смт Новотошківське Луганської області. Важливим етапом становлення «ASAP», на думку його членів, був період, коли під час боїв на Світлодарській дузі в грудні 2016 року ця ініціатива дуже активно долучилася до процесу вивезення поранених із передової. Траплялося таке, що за день медики транспортували до 10 поранених бійців, намагалися вивезти і двох-трьох воїнів в одній евакуаційній машині. Ініціатива надавала допомогу військовим та цивільним і поза фронтом: коли на складі боєприпасів у Вінниці спалахнула руйнівна пожежа, ASAPівці їздили і туди.
Медикам «ASAP» за роки війни доводилося побувати в різних секторах, на позиціях різних підрозділів, серед яких: 10-та, 53-тя, 54-та, 58-ма, 128-ма бригади та багато інших. Сьогодні медики працюють і з добровольчими підрозділами – полком «Азов» та батальйоном «Донбас». «Зараз можемо сказати, що дуже приємно та зручно працювати з ОЗСП «Азов». Тут відіграють роль саме спілкування з бійцями та якісно налаштована комунікація, – ділиться парамедик Роман. – З іншими підрозділами та окремими військовими, зі слів колег, працювалось теж зручно і цікаво. Були й ті, з ким складно. З «Азовом» же нам надкомфортно».
Алгоритм своєї щоденної діяльності медики «ASAP» поділяють на два напрямки. Перший – це військові підрозділи, які перебувають на лінії розмежування і ведуть бойові дії. Оскільки військові не завжди забезпечені достатнім обладнанням та медикаментами для всіх екстрених ситуацій, до слова, якщо у них не вистачає транспорту для вивезення поранених бійців, то вони налагоджують контакти із керівництвом ініціативи і між ними встановлюється постійний зв’язок. Щойно військовим потрібна допомога, вони зв’язуються зі старшим ротації, який перебуває на базі, і він вже приймає рішення про виїзд автомобіля «ASAP» та скеровує дії. Також це може бути пацієнт, який не є пораненим, але з невідкладними проблемами зі здоров’ям. Його теж треба доправити до лікаря, скажімо, із запаленням легень чи подібним захворюванням, де негайно потрібне втручання спеціаліста. АSAPівці займаються цим, бо у них є все необхідне медичне обладнання, якого часто не мають українські підрозділи. Другий напрямок – цивільні у прифронтових населених пунктах та мешканці «сірої зони», наприклад, ті, які проходять контрольний пункт в’їзду-виїзду з смт Майорськ. «На цьому КПВВ стоять дуже довго, часто це люди поважного віку, в яких можуть загостритись хронічні захворювання як в холодну погоду, так і в спеку. Відповідно, прикордонники на цих пунктах дзвонять нам, і туди виїжджає екіпаж, – ділиться подробицями роботи з «Національною обороною» Роман. – Наші телефони мають волонтери та керівники місцевих адміністрацій у найближчих населених пунктах. У разі погіршення стану мешканець «сірої зони» може звернутись до нас. Також є місцеві, які мають постійні проблеми зі здоров’ям, вони дзвонять нам і ми допомагаємо їх вирішити. Кожного дня триває системна робота, накопичується база даних – саме так вдається налагоджувати співпрацю з такою кількістю підрозділів і не тільки. Про «ASAP» на Донбасі знають дуже добре, бо ця ініціатива базується тут вже не один рік, і ми є дійсно дієвою силою».
За словами Романа, серед їхніх волонтерів часто можна зустріти колишніх військовослужбовців, учасників бойових дій. Вони закінчують службу і вирішують далі боротися за Україну разом із добровольчими медичними екіпажами «ASAP». «Умовно кажучи, одна десята нас – це колишні військові», – підраховує наш співрозмовник. Роман зауважує, що проводять в «ASAP» і тренінги з тактичної медицини для військових: «Заняття ми організовуємо постійно, але лише тоді, коли є професійні тренери і якщо вони мають можливість приділити час навчанню інших. Тому що парамедики «ASAP» перебувають тут 24 години сім днів на тиждень, і вони постійно чергують. А значить, поки чергування, я не можу собі дозволити відлучитися кудись у своїх справах».
Про труднощі та плани ініціативи
Перевантажений робочий день сьогодні є не єдиною проблемою в житті організації. Волонтери «ASAP» пов’язують ключові труднощі у своїй роботі з відсутністю кваліфікованих волонтерів, парамедиків, медиків, які могли б надавати на фронті медичну та домедичну допомогу. На думку ASAPівців, причина в тому, що волонтери, які приїжджають сюди за власні кошти, не отримують за свою діяльність оплати, проте багато витрачають сил та здоров’я. «Ми маємо дуже мало переваг, щоб залучати сюди нових людей. Ще існує велика проблема з пальним для поїздок, також часто ламаються автомобілі. Забезпечення медикаментами – теж непросте питання. Постійно виникають якісь проблеми з нестачею. Зазвичай препарати присилають волонтери або ми виставляємо дописи в соціальних мережах, де вказуємо, що нам потрібен той чи інший медикамент, – ділиться Роман та продовжує: – Діаспора надсилає дещо. Тобто ми постійно звертаємося до різних організацій. Здебільшого допомагають ті, хто давно нас знає. Найбільше пособляють із Італії та Сполучених Штатів Америки. Також по змозі «ASAP» допомагають і підрозділи, з якими ми знайомі, та волонтери, які їдуть на фронт. Вони залишають нам певні запаси лікарських засобів та продуктів для забезпечення життєдіяльності всіх активістів, які тут перебувають».
Романові закарбувались два епізоди війни, різні, проте однаково сумні: «Рік тому у Майорському був загиблий доброволець із аеророзвідки ДУК. Його вбив ворожий снайпер на відстані 180 метрів, як на той час говорили. Хлопцю було всього 19 років. «ASAP» тоді віз його з місця загибелі, а коли в лікарні вже констатували смерть і його роздягнули, я стояв вражений, бо він був одягнений в таку саму форму і мав точнісінько такий вигляд, як у мене. Мені складно було це пережити. Супроводжував полеглого наш побратим друг Май, який теж загинув через місяць. Буває, заходиш у Торецьку в магазин, а там бачили, що ти у формі привозив пораненого, і питають, чи «нашого»… І під оцим «нашим» розуміють ворог. Такі ситуації неприємно вражають і досі».
Проте є в команди «ASAP» і те, що приносить радість та дозволяє вірити в себе і не спинятися на шостому році війни. Додають наснаги отримані нагороди за активну діяльність на передовій: від Президента України «За гуманітарну місію в зоні проведення АТО», від Міністерства оборони орден «За заслуги» III ступеня, орден княгині Ольги III ступеня, а також подяки безпосередньо від підрозділів, які перебувають на фронті. «Для багатьох це приємно. Нагороди вселяють ентузіазм та заохочують волонтерів долучатися до таких ініціатив, як наша. Загалом я вважаю, що місія, яку тут виконують люди, є дуже важливою, проте не надзвичайно складною. Фронт боротьби за краще майбутнє сьогодні насправді є на кожній вулиці в країні, тож люди, які сюди приїжджають, не вважають себе героями. У нас своя буденність, пов’язана з різною кількістю побутових труднощів, які потребують вирішення кожного дня. Постійно треба організовувати побут, складати медикаменти та інші матеріальні цінності, займатись ремонтом автівок, знаходити пальне, думати, як залучати сюди ще більше волонтерів, бо нам добре відомо, що таке «кадровий голод», – розповідає парамедик «ASAP». – До нас може долучитися кожен і сам побачити все зсередини. Якби стояла черга з тих, хто хоче сюди приїхати, ми б могли завчасно планувати собі ротації, але зараз це для нас розкіш. Люди, на жаль, не здогадуються про існування нашої організації, а якщо знають – не мають можливості приїхати. А коли людина прибуває сюди, то не отримує того, що їй потрібно для впорядкування власного життя. Адже ми всі тут на добровільних засадах, і не одержуємо за свою діяльність платні, можемо лише просити одне одного про якусь допомогу. В цьому плані в «ASAP» всі рівні».
Сестринство «ASAP»
Бакалавр української філології Ірина Бобик, яка закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка 2017-го, є однією із представниць жіноцтва на пункті дислокації «ASAP» на Світлодарській дузі. «Національна оборона» вирішила розпитати в дівчини, як вона наважилися приїхати сюди із далекого рідного Львова та яку роль в «ASAP» відіграють жінки.
«Після отримання диплома зрозуміла, що я доросла, в мене є робота, впорядковане життя, а в країні досі війна, і я мушу туди приїхати. В той період мені ні з ким було поділитися цими думками, але вже в грудні 2017 року я познайомилася із воєнкором «24 каналу» і він мені порадив податися в «ASAP» допомагати, – починає свою розповідь Ірина. – У лютому 2018-го я вперше приїхала сюди, перед тим закінчила курс із тактичної медицини та отримала невеличкий багаж потрібних знань. Спершу мені не довіряли серйозної роботи, я лише допомагала медикам, позаяк не маю медичної освіти, і могла лише асистувати. Коли я приїхала в «ASAP», мені був 21 рік. Моя родина сильно здивувалась, мені навіть влаштували справжній скандал. Якби не підтримка друзів, не знаю, чи впоралася б. Зараз вже рідні сприймають мій вибір позитивно. Друг, який порекомендував мене, був надійною ланкою та опорою в цій історії. Його характеристики сприяли тому, щоб мене в «ASAP» прийняли з більшою довірою. До новачків завжди і всюди ставляться з осторогою, адже здається, що незнайома людина може бути здатною на щось погане. А ще радію, що з рідної Західної України тут постійно є волонтери. До речі, саме зі Львова, Харкова та Києва ASAPівців найбільше».
На питання щодо того, як в «ASAP» ставляться до волонтерок, адже подібну діяльність осилить не кожен чоловік, Ірина відповідає впевнено: «Ми справляємося! Колеги чоловіки часто намагаються відгородити від якихось фізичних навантажень, мене це зачіпає і навіть дратує. Але загалом це можна вирішити розмовами. Я все одно виконую свою роботу і наполягаю на тому, що мені неважко. Розділення на стать у нашій роботі не вітається. Просто кожен виконує свої окреслені завдання».
«Під час моєї другої ротації на базу привезли бійця з кульовим пораненням у живіт, і це був мій перший «трьохсотий», з яким я залишилася сам на сам, бо тоді обставини склалися так, що, окрім мене, на базі був лише водій, – пригадує Ірина момент, який за останні півтора року запам’ятався найбільше. – Хоча історія з пораненим мала щасливий кінець, це був великий стрес для мене, адже досвіду з порятунку я мала зовсім небагато. Тоді здавалося, що можна було б зробити більше. Але керівництво запевнило мене, що я впоралася зі своїми обов’язками».
Сьогодні Ірина щодня мріє, щоб доба пройшла без поранених. Проте життя вже навчило бути готовою до всього та гідно тримати удар, а ще у вільний час вона впевнено будує плани на майбутнє та отримує ще більше мотивації волонтерити в «ASAP» і далі: «Я почуваюсь тут потрібною. І це моя головна мотивація. На цивільній роботі мені дають відпустки так часто, як я прошу. В середньому я працюю там два місяці, а сюди приїжджаю на один. Найімовірніше, після війни я повернуся до своєї цивільної професії – філолог. У мене дві роботи: я займаюся коректурою текстів, і друга моя справа – художник із розпису пряників у Львові. Це моє життя, і воно мені подобається. А волонтерство в «ASAP» прийшло більше через необхідність. Я просто мала потребу робити щось корисне для країни у непростий час».
Екіпажі «ASAP» звикли долати всі перешкоди на своєму шляху і попри все будувати неабиякі плани на майбутнє: «Плани є, але їхнє здійснення залежить від ресурсів, яких зараз дуже бракує. Є також проблема із донорською допомогою ініціативі, бо йде вже аж шостий рік війни і меценати втомилися від того, що постійно треба давати кошти на фронт. Ті, хто воював 2014-го, говорять, що війна закінчилася 2015-го, а зараз це якісь перестрілки. Хоча це не так. Тому й не бачать вже сенсу самим перебувати тут і віддавати сюди якісь ресурси. Для того, щоб тримати екіпаж, треба багато грошей. А їх не вистачає. Але ми зараз докладаємо чимало зусиль, щоб змінити цю ситуацію та популяризувати нашу ініціативу. Це складний, проте надзвичайно важливий процес, і ми впевнені, що подужаємо цей шлях». Редакція «Національної оборони» бажає наснаги команді «ASAP» та зі шпальт нашого журналу дякує ініціативі за тисячі врятованих життів українців. Ми віримо у вас та нашу перемогу!
Матеріал наданий редакцією з архіву журналу “Національна оборона”. Підписатися на сторінки видання можна за посиланнями:
Twitter: https://twitter.com/natsoborona/
Facebook: https://facebook.com/natsoborona
та Telegram: https://t.me/natsoborona
