Людина слова і дії, для якої «Азов» був усім життям: полк віддав останню шану другу Чаку, який раптово помер напередодні
Увечері 7 червня на гарнізоні полку «Азов» в Урзуфі особовий склад підрозділу попрощався із заступником командира полку з тилу Олександром Павлюком (другом Чаком). За традицією, при світлі факелів вишикувались усі бійці, щоб віддати останню шану бійцю, життя якого несподівано обірвалося на 59-му році життя. На прощанні були присутні азовці, військовослужбовці військової частини 3057, представники Національної поліції та інші. Вшанувати друга Чака прибули також командир військової частини 3057 полковник Денис Шлега, начальник ГУНП в Донецькій області генерал поліції третього рангу Микола Семенишин і засновник та перший командир «Азову» Андрій Білецький.
Старший лейтенант Олександр Павлюк – людина, заслуги якої перед підрозділом неможливо переоцінити. Пройшовши шлях від обозного до заступника командира полку «Азов» з тилу, він знав систему забезпечення до найменшого гвинтика. Саме завдяки його досвіду та винятковим комунікативним і організаторським рисам було налагоджено тилове забезпечення полку, упорядковано облік, розширено інфраструктуру військових містечок та полігону. Друг Чак був суворим керівником, але завжди з людяністю і увагою ставився до бійців та їхніх потреб чи проблем. Він став до лав «Азову» восени 2014 року, хоча був вже немолодим і міг не йти на війну. Але саме тут чоловік повною мірою зміг розкрити свої здібності та втілити задуми, займаючись справою, без якої ведення бойових дій неможливе. На жаль, передчасна смерть завадила реалізувати всі плани, яких в Олександра Павлюка було немало…
Під час церемонії прощання слово взяв Андрій Білецький:
«Друг Чак був людиною слова. Але і зробила ця людина надзвичайно багато для кожного азовця. І щодня, коли ви будете знаходитися на базі, або на полігоні, або на складі РАО, вас будуть оточувати предмети, які створила енергія цієї людини. Не для власної втіхи, а для «Азову». Склади і більярдна, їдальні, рембаза і багато чого іншого створені ним. Ви повинні знати, що завдяки інколи сварливій і дивній людині, яка прийшла до нас в 14 році, коли багато хто з молодих не хотів приходити, «Азов» отримав перші міномети, які знайшов і витягнув друг Чак – фантастична історія. Пам’ятайте про нього просту річ: що б він вам не казав, ця людина щиро любила «Азов» і кожного достойного азовця».
Командир «Азову» друг Редіс у своїй прощальній промові наголосив, що Чак був без перебільшення легендарною особистістю.
«Кажуть, що незамінних людей немає. Вони є, але їх дуже мало. Таким був наш друг Чак. Старший лейтенант Павлюк Олександр Миколайович був родом з Рівненщини, з Рокитного. У друга Чака було дуже насичене і динамічне життя. За чашкою кави він розповідав мені багато цікавих життєвих історій, які можна переказувати годинами. У цивільному житті друг Чак займався підприємницькою діяльністю. Казав мені, що не може повірити, що після несення строкової служби в радянській армії він знову на старості років повернеться до армії. Так і сталося. З початком російсько-української війни друг Чак не міг сидіти склавши руки, а шукав можливість потрапити на фронт. У 2014 році приєднався до лав «Азову» і разом з нами почав розбудовувати підрозділ. Друг Чак був доволі прямолінійною людиною. Він ніколи не давав ображати «Азов», завжди викладався на всі сто відсотків, ніколи не жалів себе і тримав слово. Є незавершені справи, які я обіцяю другу Чаку довести до кінця, щоб вони склалися і лишилися на користь «Азову». Друг Чак дуже довго обіймав посаду мого заступника з тилового забезпечення. Але це далеко не весь спектр завдань, які він виконував. Він завжди допомагав моїм заступникам, начальникам і командирам навіть з тих питань, які не входили до обсягу його функціональних обов’язків. Друг Чак своїми руками створив тил «Азову». Завдяки йому всі завжди були гарно нагодовані, одягнені і забезпечені всім необхідним для виконання всіх поставлених бойових завдань. Це, безумовно, його заслуга. Багато хто недооцінює тил, але цього робити не можна. Бо тил – як повітря. Коли воно гарне і чисте, його ніхто просто-напросто не помічає; коли воно зникає, починається паніка і розруха. Чак був представлений до багатьох державних нагород. Кладучи руку на серце, я можу сказати впевнено, що він всі ці нагороди отримав заслужено. Багато хто із вас навіть не уявляв, яку роботу робив Чак. Але кожен з вас це відчував на собі. Дуже важко описати об’єми роботи, які виконував друг Чак, та він вклав свою силу, свої старання, навіть можна сказати, своє життя у розвиток та розбудову «Азову».
Сьогодні з другом Чаком прощаються у Центрі культури та мистецтв Міністерства внутрішніх справ у Києві. Похоронять бійця у рідному місті Рокитному на Рівненщині, завтра о 12.00.
Друг Чак назавжди залишиться у наших серцях. Пам’ятаємо!
