«Ми рвалися до бою», ‒ друг Шульц про Павлопіль-Широкинську операцію
На початок Широкинської операції друг Шульц був автоматником і вже п’ять місяців служив в «Азові». Тоді від Маріуполя до селища Саханка була буферна зона, тож бійці полку ходили в розвідку та виїздили на спостережні блокпости.
Шульц згадує, як о третій годині ночі 10 лютого 2015 року усіх підняли за бойовою тривогою і несподівано оголосили про початок наступу. Потрібно було терміново відвернути сили противника від Дебальцевого. Після підбадьорливих настанов тодішнього командира другої роти полку «Азов» Кірта три групи бійців одночасно вирушили на Павлопіль, Широкине і Комінтернове. Більшість побратимів із сотні Шульца довго чекала на бойовий виїзд, для багатьох це був перший досвід вогневого контакту з ворогом. Рівняючись на своїх побратимів, ветеранів, які вже пройшли Іловайськ та інші «гарячі точки» Донбасу, молоді бійці морально та фізично були готові нищити ворога і рвались до бою.
«Нам було поставлене завдання захопити Широкине і спробувати зачистити блокпост на Саханці, ‒ ділиться азовець. ‒ У другої сотні було дуже мало техніки, їхали буквально взводом на одному трофейному БТР-80, були ще ЗУшка та КамАЗ. Висадились поблизу кладовища, виставились у ланцюг і почали прочісувати селище планомірно. Ворог був виявлений на околиці і після нетривалого вогневого контакту відступив, простіше кажучи, втік».
Шульц разом із командиром відділення Деусом йшов по «зеленці», прикриваючи лівий фланг.
«Наші пішли на блокпост штурмувати, ЗУшка прикривала. Там ми їх добряче обстріляли. На перший блокпост наші бійці зайшли швидко, але він виявився пустим, це був муляж. Противник зрозумів, що ми наближаємось – почалася стрілянина, вибухи. Після відкриття вогню нашу позицію було виявлено ворогом, по нам почали гатити з СПГ. Усе, що перелітало наших попереду, прилітало по нам – спочатку снаряди розривались метрів за 15, потім ще ближче. Та коли снаряд ліг вже за 3-4 метри, мені осколком пошкодило праве плече, другу Деусу пощастило менше ‒ декілька осколків потрапило йому прямо в хребет і пересуватися самостійно він вже не міг.
У той момент мене сильно оглушило, потім чую крики командира, що він не відчуває ніг і не може іти. Обстріл продовжувався. Противник корегувався прицільно по нам. Перше, що я зробив, – змінив позиції, підбіг до командира, зняв із нього усе зайве, відсунув його метрів на сто і вже пізніше почув по рації, що по нас приїхала група евакуації – Ваня Докрій, Ромашка, Вірус, Медик. Все відбувалося під шквальним мінометним та снайперським обстрілом, але вогневу підтримку нам забезпечувала ЗУшка», ‒ ділиться друг Шульц.
Окрім того, що завдяки проведеній наступальній Широкинській операції лінію фронту було відведено на 20 кілометрів від Маріуполя, це ще й був величезний бойовий досвід, були перевірені навички, здібності молодих воїнів, вважає Шульц.
«Частина бійців була незадоволена надто суворою дисципліною командира Шахти. Але практика показала, що саме його жорстка підготовка та виснажливі тренування зрештою врятували багатьом азовцям життя», ‒ наголошує боєць.
У Широкиному тривали запеклі бої і що не день приходила звістка про загиблих побратимів. Тож Шульц згадує, що одразу після поранення рвався на фронт, але довелося лікувати плече. У стрій повернувся вже у березні, тоді й став до оборони Широкиного, де вже точились позиційні бої.
