Найсучасніше обладнання та професіонали своєї справи: як працює ремонтний підрозділ «Азову»

Ремонтна база розпочала свою роботу фактично від самого початку існування «Азову». У «гарячому» 2014-му у батальйоні не було жодного броньовика, тому доводилося рятуватися своїми силами. Так золотими руками людей, які стали кістяком ремонтно-евакуаційного підрозділу, за допомогою підручних засобів було посилено та удосконалено звичайний «КамАЗ». Він увійшов в історію під назвою «Пряник». Під прикриттям цієї легендарної машини, озброєної «Утьосом», азовці звільняли Маріуполь 13 червня 2014 року, штурмували Іловайськ та наступали на Широкине.

У 2014-му до підрозділу приймали усіх бажаючих, адже існувала гостра необхідність у ремонті машин. Хтось взагалі не мав особливих навичок, але щиро бажав робити корисне діло, інші ж цікавилися машинами чи мотоциклами на любительському рівні, та були й досвідчені спеціалісти різних напрямків, які працювали на цивільних ремонтних станціях. На початках рембаза дислокувалася у Бердянську, потім легковий бокс переїхав до Маріуполя. Нині цей підрозділ перебуває в Урзуфі, де усі робочі приміщення було збудовано практично з нуля силами полку «Азов».

Командир ремонтної роти «Азову» друг Броня розповідає, що робота рембази розділена на два напрямки – легкові машини та вантажні (у тому числі бронетехніка), а також є евакуаційне відділення. На озброєнні стоять два КЕТЛи (колісний евакуаційний тягач легкий) на базі «КрАЗ» та «Урал». Даний вид техніки призначений для евакуації, буксирування і технічного обслуговування в польових умовах транспортних засобів різного типу: несправних самохідних машин на колісному або гусеничному ходу, артилерійських і ракетних комплексів. За словами друга Броні, з цими машинами пов’язано дуже багато спогадів та історій, адже вони були задіяні у всіх бойових виїздах «Азову»: від Павлопіль-Широкинської операції у лютому 2015-го і до Світлодарської дуги у 2019-му. Завдяки цим велетням вдавалося витягати техніку з-під обстрілів, із зони видимості ворога у випадку поломки, з несприятливих погодних умов тощо. Також завжди напоготові чергова Mitsubishi L200, яка використовується для евакуації легкового транспорту.

Які проблеми найчастіше виникають у машинах? Броня відповідає:

«Все, що ламається, – це здебільшого витратні матеріали, особливі фундаментальні проблеми виникають нечасто. Головна причина поломок – погані дороги, через які псується ходова частина. У кожному підрозділі «Азову» є люди, відповідальні за стан техніки, тому  недоліки вчасно виявляються та усуваються».

На ремонтній базі створено всі умови для проведення будь-якого виду ремонтних, рихтувальних, фарбувальних робіт. У кожному з боксів (легковому та вантажному) працюють спеціалісти різних напрямків. Також є електрик, акумуляторник та шиномонтажник.

«Легковий бокс оснащений чотирма сучасними гідравлічними підйомниками, біля кожного – свій інструментальний набір, з якими працюють закріплені механіки», – пояснює командир ремонтної роти.

Інтер’єр тут звичний для будь-якої станції ТО – технічні приміщення, в яких проводяться регламентні роботи з ремонту автомобілів, ями  тощо. Однак «на озброєнні» підрозділу перебуває декілька видів найновіших автосканерів, які дуже допомагають у роботі та дозволяють виконувати будь-які ремонти електроніки. Крім того, у розпорядженні спеціалістів – нові споттери та найбільш якісні інструменти для усіх необхідних робіт.

Побутові умови для особового складу на ремонтній базі теж хороші – на другому поверсі житлові приміщення, душові кімнати, санвузли, своя кухня. Тобто є все для автономного функціонування.

Спеціаліст із шиномонтажу на псевдо «Батя» за сезон проводить ледь не тисячу замін та ремонтів коліс на азовських автомобілях. У його обов’язки входить швидке та якісне «перевзування» автівок, балансування, забезпечення плавного ходу та правильного тиску у шинах. Розповідає, що за шість років чого тільки не знаходив у шинах – осколки, шматки арматури, навіть дохлу мишу. А одного разу у колесі «ельки» застряг патрон, який лише чудом не вистрелив під час руху.

Окрім поломок, складні погодні умови – ще одна підступність, з якою борються бійці евакуаційного відділення. Так під час бойового виїзду на Світлодарську дугу у полі на відкритій місцевості заглух броньовик «Спартан», тож ремонтники вирушили його рятувати. Він стояв недалеко від дороги, тому евакуювати його було справою десяти хвилин. Звичайно, все відбувалося вночі, в умовах світломаскування.

«Планували приїхати КЕТЛом, розмотати лебідку на 100 метрів, дотягнути «Спартан» до асфальту, завантажити і поїхати назад, – згадує боєць Ліпа. – Та перед тим хлопці з позиції неподалік вирішили проявити ініціативу – за допомогою МТ-ЛБ відбуксували броньовик у більш приховане місце, але далі від дороги на 200 метрів. Перед тим ще випав сильний дощ і навкруги було одне болото. Тож ми, нічого не бачачи вночі, загнали КЕТЛ і «ельку» у те багно по самі вуха. Тепер рятувати вже потрібно було не «Спартан», а нас».

До поламаного броньовика бійці тої ночі так і не доїхали. Їм вдалося дотягнути лебідку до найближчої яблуні, та дерево завалилося, не витримавши навантаження. Допомогла лише друга і остання яблуня, завдяки якій КЕТЛ все ж таки зміг вибратися із пастки. Евакуація «Спартана» пройшла успішно лише наступного дня, а ще через два бронемашина вже у справному стані повернулася у стрій.

Як і бойові підрозділи, азовські спеціалісти з ремонту техніки повинні завжди бути на низькому старті, у постійній готовності вирушити на підмогу, якщо броньовик чи авто потрапили в біду. Та і називати ремонтників «небойовими» не зовсім коректно – вони супроводжували усі бойові операції, не раз потрапляли під обстріли, «ставили на ноги» пошкоджену техніку в екстремальних умовах.

Ефективність бойових дій залежить від багатьох факторів. Умовно кажучи, вдалий постріл у контексті війни не був би можливим без умілих рук стрільця, доглянутої зброї, забезпечення боєприпасами, засобами бронезахисту, справного стану техніки. Адже військовий підрозділ – це єдиний механізм, функціонування якого залежить від злагодженої роботи кожного гвинтика.