«Одеський вовк». Пам’яті Акели

15 лютого 2015 року під час запеклого бою з окупантом у селі Широкине загинув наш побратим Микола Троїцький із позивним «Акела».

Народився боєць в Одесі 19 жовтня 1965 року. До «Азову» Микола потрапив влітку 2014-го, тоді й познайомився з другом Кіртом. На той момент Кірт очолював 2-гу сотню та став безпосереднім командиром Акели. Він згадує: «З перших днів я зрозумів, яка він людина. Акела – справжній активіст, справжній доброволець. Він завжди діяв. Я не бачив його на відпочинку, він майже не спав, постійно шукав, як допомогти підрозділу, домовлявся з волонтерами, вибив для «Азову» джип, який на перших порах став нашою основною машиною. Можу на пальцях одної руки перерахувати людей, які зробили настільки багато для нашого підрозділу, як Акела».

Він завжди був першим, без сумніву і страху кидався у бій. Під час трагічних подій в Іловайську, коли зазнали поранень Береза та Світляк, саме Акела разом із Кіртом та ще декількома бійцями вирушив на джипі по соняшниковому полю під шквальним вогнем окупантів евакуювати поранених побратимів. За словами Кірта, небагато людей зважилося б виконати такий наказ, враховуючи те, що джип не мав ані найменшого бронезахисту…

«Акела був справжнім воїном, – говорить Кірт. – Люди завжди тягнулися до нього, а він віддавав усього себе. Постійно казав: «Мені не потрібно нічого, я за життя багато всього мав і багато втрачав. Я прийшов сюди перемогти». І він робив для цього все. Я міг доручити Акелі будь-яке завдання, і він би його виконав».

На початку лютого, перед Широкинським наступом, один із підрозділів Збройних сил на п’ятьох БТР-80 патрулював «сіру зону». Одного дня вони потрапили у засідку, зазнали втрат у техніці та живій силі. На полі бою суміжники залишили двох своїх полеглих. Акела проявив ініціативу та вирушив туди, щоб забрати тіла. Він не міг припустити навіть думку, що його візьмуть у полон, тому попросив замінувати свій джип, щоб, якщо щось трапиться, не здатися живим. На замінованому автомобілі Акела евакуював загиблих, а ще привіз трофейну зброю.

Кірт продовжує: «Про загибель Акели ми дізнались пізніше. І не розуміли, чому його джип опинився там, у самому горнилі бою? Як виявилося, він почув по рації, що йде важкий бій, підрозділ перебуває у критичній ситуації, що підбито БТР, що Чемпіон виїхав рятувати хлопців, але загинув… Акела не міг стояти осторонь. Він полетів у Широкине. На жаль, сепари вийшли на головну вулицю до того моменту, як він зрозумів, що там наших вже немає. І на центральній вулиці Широкиного Акела загинув разом із Кутузом, який також кинувся на допомогу».

Він був з тих, хто живе за принципом авантюрної удачі. І ніколи не мав страху. Акела міг би отримати безліч нагород за свої героїчні вчинки та всі ті неоціненні речі, які зробив за час перебування в рядах «Азову», але, на жаль, удостоївся їх вже посмертно. За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння українському народові, зразкове виконання військового обов’язку відзначений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та нагородою «Народний Герой України» (посмертно).

Пам’ятаємо!
Помстимося!