Як справжній воїн, продовжував бій до останнього подиху. Пам’яті Чавура
Він загинув у бою за рідну землю та, вже бувши пораненим, продовжував гатити по ворогу, як справжній герой, – так згадують про останні хвилини життя азовця побратими.
Михайло Чеботарьов, позивний Чавур, народився 29 липня 1987 року у Хабаровському краї Росії, але згодом його сім’я переїхала до Фастова на Київщину. Тут він закінчив школу та Фастівське ПТУ за спеціальністю автослюсар. У 2008 році Михайло одружився, а згодом у подружжя народився син Єгор.
Михайло був активною дитиною з непростим характером, тож його маму не раз викликали в школу поговорити про поведінку сина. Повернувшись одного разу з батьківських зборів, мати якось сказала, що в його віці школярі ставали героями під час Другої світової війни, а він тільки «псує нерви». За кілька років він згадав матері її слова, коли оголосив про своє бажання піти на війну проти російських найманців на Сході України. Чоловік не зміг сидіти вдома, коли на його Батьківщину зазіхає ворог.
Чавур сам проходив всі складності служби. Йому не терпілося потрапити у бойовий підрозділ, на фронт, аби захищати свою країну. Тож боєць усіма силами доводив, що готовий до цього, постійно розвивався та покращував свої навички, як згадують побратими та друзі воїна. Тож уже з перших бойових завдань Михайло показував високі результати.
У свій останній бій Чавур пішов 15 лютого 2015 року під час наступальної операції у Широкиному. Того дня терористи здійснили спробу прориву бронетехніки у селище.
«Попереду нас їхав БТР, ми йшли одразу за ним. Чавур був безпосередньо моїм другим номером, ми завжди працювали в парі, тому йшли найперші, – розповідає земляк та побратим загиблого воїна друг Сидор. – Його було поранено в плече, але спочатку він навіть не помітив цього, бо рана була не смертельна. Тільки коли рука почала відмовляти, сказав мені про це і я відвів його за будинок».
Та смерть все ж наздогнала Михайла того дня. Вдруге його було поранено з підствольного гранатомета ВОГом, який розірвався у нього просто під ногами. Бійцю перебило артерії на обох ногах і він стік кров’ю.
У місті, яке стало рідним для Михайла, труну з героєм зустрічали сотні людей. Городяни, священнослужителі та побратими пройшли по вулиці, несучи труну і прапори. Похорон супроводжувала почесна варта і військовий оркестр.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Михайло Чеботарьов посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, а рішенням міської ради Чавуру присвоєно звання «Почесний громадянин міста Фастова». На школі, де він навчався, відкрито меморіальну дошку, а на Фастівському центрі професійно-технічної освіти розміщено пам’ятну дошку на честь воїна.
Пам’ятаємо!
Помстимося!
