Синьоокий та усміхнений воїн, що відважно рвався у бій. Рік без Подгона
Євген Хоменко, позивний «Подгон», загинув рівно рік тому від важких травм, які отримав внаслідок вибуху снаряда в Павлополі Донецької області.
«Він майже завжди був веселий. Не пам’ятаю його сумним, навіть того дня, коли все сталося, він усміхався. Любив пожартувати, був азартний, міг підбити хлопців на веселі авантюри», — розповідає друг Ренард.
Проте водночас Подгон був надзвичайно надійний та відповідальний, у будь-якій справі на нього можна було покластися — таким бійця пам’ятають побратими.
«Того дня ми інтенсивно працювали, я розвертаюсь і чую вибух, — згадує Ренард, — спочатку тиша, а потім Шева і хлопці починають кричати. Подгону одразу почали надавати допомогу, загрузили на КрАЗ, крапельницю поставили. Згодом госпіталізували».
Хлопці тоді зазнали важких травм, Євген отримав поранення у голову. На момент госпіталізації у лікарню імені Мечникова в Дніпрі він перебував у стані коми 3-го ступеня. Лікарі майже 20 годин намагалися врятувати бійця, але поранення виявилися несумісними із життям, і 20 квітня 2018 року Жені не стало…
У полк «Азов» Євген Хоменко прийшов у листопаді 2016-го 19-річним юнаком. Подгон одразу ж потрапив у артилерійський дивізіон, швидко опанував спеціальність навідника гармати, постійно демонстрував свою майстерність на передовій, нещадно знищуючи ворога.
«Він завжди рвався у бій, був відважний. Був одним із кращих навідників», — згадує Ренард.
Народився Євген 25 травня 1997 року у Вільногірську Дніпропетровської області. З раннього віку займався спортом, боксом, не курив, не вживав алкоголь. Був дуже ідейним хлопцем і завжди захищав тих, кому була потрібна допомога, не терпів несправедливості.
«Женя і досі залишається прикладом мужності для молодшого брата Марка», — розповідає мама азовця Тетяна.
На початку конфлікту на Сході юнак навчався у рідному місті в технікумі на механіка і тоді ж родина Євгена взяла до себе біженців із Торецька. Саме розповіді цієї сім’ї про жахіття війни, про те, що коїться на Донбасі, дуже вразили Женю, тож він твердо вирішив йти захищати свою країну від ворога. На прохання мами хлопець все ж закінчив навчання, за рік отримав диплом і одразу вирушив в «Азов».
Мама Євгена згадує, як після чотирьох місяців КМБ син заїхав додому перед відправкою на Схід:
«Він за ці місяці в «Азові» дуже змінився і я його взагалі не впізнала: він морально змінився, реально став дорослим, мужнім, відповідальним. Мені навіть соромно стало, що я спочатку не повірила у його силу і витривалість».
Після загибелі Жені родина ще більше згуртувалась: веде активну громадську діяльність та постійно допомагає пораненим хлопцям у лікарні Дніпра. Зі свого ж боку побратими Подгона не забувають про батьків Євгена й усіляко підтримують їх, навідуються в гості, телефонують.
«Я так їх всіх люблю. Я дуже хвилююсь, що вони на передовій. У нас Марк росте, а в нього величезна жага помсти за брата, то я хлопцям всім кажу: «У вас є чотири роки, щоб закінчити цю війну!» — стримуючи сльози, наголошує мама загиблого бійця.
