Про нього знали та боялися вороги. Три роки без Баррета

Друг Баррет був одним із кращих розвідників полку – командиром групи, на якого рівнялися азовці. Постійно виходив зі своїми бійцями у «сіру зону»: мінував, вистежував, сидів цілими днями в «льожках», спостерігав та влучно ліквідовував ворога. Він місяцями поспіль міг працювати на передовій, зухвало знищуючи десятки окупантів і завжди повертався з бойовими трофеями додому, згадують побратими загиблого воїна.

Азовець Юрій «Баррет» Луговський народився 5 червня 1994 року у місті Червоноград на Львівщині. Закінчив Червоноградську загальноосвітню школу №9, здобув спеціальність столяра.

Друг Баррет завжди проявляв активну проукраїнську позицію. Перебуваючи у лавах УНСО, він, як очільник одного з осередків, велику увагу приділяв військово-патріотичним вишколам колективу. Під час Революції гідності був її активним учасником. Тож не дивно, що з початком війни на Сході України Юрій відправився захищати рідну землю. Спершу пішов добровольцем до батальйону «Донбас», у складі якого пройшов Іловайськ, а трохи згодом долучився до лав полку «Азов».

Юрій Луговський на псевдо «Баррет» загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Водяне 9 березня 2018-го. На момент загибелі йому було всього 23 роки.

Побратими пригадують Баррета як справжнього та хороброго воїна, який постійно був задіяний у виконанні бойових завдань та сміливо йшов у бій. Був досить комунікабельним, хоча до незнайомих людей ставився з недовірою. У Польщі Юрій пройшов курс професійної військової підготовки за натівськими стандартами, був учасником багатьох курсів зі снайперської справи. Азовці пригадують, що він був досвідченим польовим командиром, якого ставили у приклад та намагалися наслідувати, а ще дуже відповідальним та врівноваженим. Юрія поважали побратими та цінувало командування.

Зі спогадів друга Тарпана, рідко було таке, аби тривалий час Баррет перебував на базі. Інколи мав і вільний час, який проводив із користю для себе: читав, займався фізичними вправами, слухав музику. До речі, любив українську музику.

«Позивний мав ще з батальйону «Донбас». Знаю, що певний час ходив з одноіменною гвинтівкою. Завжди залишався при власній думці. Пам’ятаю, якось у Водяному прийшла велика посилка воякам. Вони думали, що там щось смачне. Відкрили – а там повний ящик книжок. Баррет там бував у цих вояк часто. Побачивши такий «підгон», він спитав, чи можна взяти собі щось із того. На що командир дав згоду. Тоді Баррет вибрав собі одну з книг. Це була «Історія європейської цивілізації. Близький Схід» та містила близько 1000 сторінок. Він її час від часу вивчав. Взагалі до того, як почались бойові дії, він вчився на столяра, – продовжує Тарпан. – Інколи ділився своїми знаннями в цій сфері: вказував, що правильно зроблено, а що халтура. Найближчим часом він хотів скласти іспити для отримання водійського посвідчення. Вчив навіть мене керувати машиною. Весь час вдосконалювався. А як солдат був одним із досвідчених та незамінних».

За словами азовців, що пліч-о-пліч несли службу разом із загиблим, він був справжньою легендою, найкращим снайпером, про якого знали та якого боялись вороги. Баррет завжди наголошував на тому, що кожен військовий має бути професіоналом своєї справи, і дуже зневажав тих, хто на війні займався аматорством. У квітні 2015-го російський телеканал «Рен-ТВ» знімав репортаж зі сторони військ кремлівських найманців в українському Широкиному, і прямо під час бою в одного російського терориста поцілила снайперська куля – то була куля Баррета.

«Коли я згадую друга Баррета, перше, що спадає на думку, – воїн. Саме так, як істинний воїн, він жив та відправився до праотців: зі зброєю в руках у розпал бою. Друг Баррет багато разів зазирав смерті у вічі. Проте кожного разу виходив із цієї сутички переможцем. На жаль, крайній такий раз виявився останнім. І хоч поруч з нами нині його вже немає, але я впевнений, що Баррет житиме вічно у наших думках та серцях», – під час прощання із загиблим бійцем промовив командир 1-го батальйону полку «Азов» друг Сухарь.

19 квітня 2018 року на сесії міської ради Червонограда Юрію Луговському було присвоєне звання «Почесний громадянин міста». Указом Президента України «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» Юрій «Баррет» Луговський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Щоб продовжити шлях сина у боротьбі за Батьківщину, до лав полку «Азов» вступила мама Баррета Наталія Луговська.

Сьогодні побратими з гордістю пригадують миті спільної служби з цим відважним воїном. Юрій був дійсно одним із кращих снайперів-розвідників «Азову». Його загибель стала непоправною втратою для підрозділу та всієї України.

Пам’ятаємо!
Помстимося!