Принципи організації роботи контррозвідки та поняття оперативної обстановки

Автор: Юрій Михальчишин
Момент публікації: 30 січня 2019 року

---

Управлінські принципи керування контррозвідувальний діяльністю – це сукупність норм, дотримуючись яких керівники контррозвідувальних підрозділів можуть формувати, підтримувати та розвивати неодмінні умови, достатні для успішної оперативної діяльності різних організаційних ланок національної спецслужби. Можна виокремити наступні адміністративно-управлінські принципи контррозвідувальної діяльності:

1. Лінійний;
2. Об’єктовий;
3. Лінійно-об’єктовий;
4. Територіальний;
5. Проблемний:
   1. проблемно-об’єктовий;
   2. проблемно-цільовий.

Лінійний принцип передбачає організацію контррозвідувальної роботи з метою виявлення, попередження та блокування ворожих розвідувальних спрямувань за конкретними напрямками-лініями: протидія підривній діяльності конкретних іноспецслужб (спецслужби головного супротивника – ФСБ РФ, ГРУ Генштабу ЗС РФ, СЗР РФ; польські спецслужби; угорські спецслужби); протидія тероризму; протидія сепаратизму; боротьба з корупцією та оргзлочинністю; боротьба з конкретними антиукраїнськими організаціями та деструктивними клерикальними центрами; захист національної медіа сфери та інформаційного простору.

Об’єктовий принцип застосовується з метою організації контррозвідувального захисту стратегічно важливих об’єктів – контррозвідка зосереджується на антидиверсійному захисті, протидії проникненню ворожої агентури, захисті державної таємниці. Об’єктами в даному контексті можуть бути органи влади та управління (парламент, уряд, міністерства), атомні електростанції, військові частини. Тут слід уникати термінологічної та функціональної плутанини. До прикладу – Міністерство оборони України чи Генштаб ЗСУ є для вітчизняної контррозвідки об’єктом контррозвідувального захисту, а посольство Республіки Польща в Києві, де під дипломатичним прикриттям діє легальна резидентура польської розвідки – об’єктом контррозвідувального пошуку.

До лінійно-об’єктового принципу звертаються тоді, коли існує необхідність організувати контррозвідувальну роботу на конкретному об’єкті, де оперативна обстановка свідчить про виділення окремішньої лінії роботи з протидії супротивнику. Наприклад, контррозвідувальне забезпечення спецпідрозділу, в який активно намагається здійснити агентурне проникнення російська спецслужба, і який перебуває в зоні ведення бойових дій.

Територіальний принцип застосовується при здійсненні контррозвідувальної діяльності відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу України або з врахуванням регіональної специфіки загроз (наприклад, контррозвідувальні заходи з захисту національної інформаційної сфери в місті Одеса; контррозвідувальні заходи по боротьбі з тероризмом на території Донецької та Луганської областей; контррозвідувальне забезпечення збройних формувань, дислокованих в західних областях України; контррозвідувальний супровід процесів транскордонного та прикордонного співробітництва органів місцевого самоврядування).

До проблемного принципу звертаються при необхідності побудувати контррозвідувальну роботу “від загроз” – зважаючи на найбільш гострі та актуальні проблеми оперативної обстановки на даний момент часу або період перспективного планування роботи української контррозвідки. З часу розгортання активної збройної фази гібридної агресії РФ проти України діяльність основних компонентів оперативного ядра української контррозвідки слід було переорієнтувати на протидію розвідувально-підривній діяльності ФСБ, ГРУ та СЗР.

Проблемно-об’єктовий принцип у такому контексті передбачає організацію контррозвідувальної роботи на конкретних об’єктах, де на даний момент актуальна проблема оперативного проникнення російських спецслужб – наприклад, Нетішинська і Південноукраїнська АЕС, Харківська обласна державна адміністрація тощо.

Проблемно-цільовий принцип, відповідно, передбачає цільову концентрацію оперативних сил і засобів з метою максимально ефективного вирішення завдань контррозвідувальної діяльності обмеженими силами та засобами – наприклад, контррозвідувальний супровід процесу парламентських виборів з метою недопущення проникнення в український законодавчий орган агентів впливу російської спецслужби.

Одне з ключових понять контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності – це поняття оперативної обстановки.

Оперативна обстановка – це сукупність взаємопов’язаних факторів та об’єктивних умов, які реально чи потенційно впливають на стан захищеності життєво важливих національних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз в контексті ворожої розвідувально-підривної діяльності , а також на дієвість контрзаходів, які проводять вітчизняні органи держбезпеки.

Таким чином, слід виокремити базові складові оперативної обстановки:

1. Розвідувально-підривні акції противника;
2. Протидія українських спецслужб;
3. Об’єктивні політичні, економічні, соціальні та етнополітичні умови, що складаються в державі.

Виходячи з інтенсивності розвідувально-агентурної, розвідувально-підривної, диверсійно-терористичної роботи спецслужб агресора та ворожих держав, криміногенної ситуації, внутрішнього соціально-політичного та соціально-економічного становища в країні, оперативну обстановку можна класифікувати таким чином:

1. Стабільна;
2. Напружена;
3. Кризова;
4. Конфліктна;
5. Воєнна.

До завдань контррозвідувальних підрозділів, що здійснюють контррозвідувальний захист життєво важливих інтересів держави, належить не лише вивчення та аналіз оперативної обстановки, а й забезпечення її розвитку в контрольованому та прогнозованому руслі. Для цього задіюють як керівний і оперативний склад підрозділів національної спецслужби, так і негласний апарат (агентуру та довірених осіб), а також оперативно-технічні засоби. Така форма оперативної роботи називається оперативним регулюванням.

Моніторинг (спостереження та наступний аналіз отриманої інформації) оперативної обстановки українською контррозвідкою є основою контррозвідувального супроводження соціально-політичних процесів в Україні. Неповне, фрагментарне володіння оперативною обстановкою не дозволяє ефективно здійснити розстановку сил і засобів та використовувати оперативні можливості контррозвідувального підрозділу – агентурні, оперативно-технічні, оперативно-розшукові. Керівний склад, що використовує неповні критерії оцінки оперативної обстановки, ігнорує наявність чи відсутність можливостей оперативного регулювання, свідомо чи мимоволі вибудовує хибну концепцію оперативної діяльності дорученого йому підрозділу. Такий стан справ підриває ефективний контррозвідувальний режим і допомагає безперешкодній діяльності ворожих спецслужб і їхньої агентури в Україні.