Службові собаки – спецзасоби чи вірні напарники українських захисників?
Із давніх часів собаки допомагають людям у багатьох сферах життя: випасанні худоби, охороні господарів та їхнього майна, пошуках загублених та захованих предметів тощо. Відомо безліч прикладів, коли саме ці чотирилапі були вірними помічниками воїнів під час ведення бойових дій у всьому світі. Відчайдушні тварини без краплі вагань кидались під танки, вишукували вибухонебезпечні предмети та зниклих безвісти бійців, прокладали телефонні кабелі та виносили поранених із поля бою. Сьогодні в Україні йде війна й у собак кінологічних підрозділів з усієї країни роботи побільшало. Тож як зараз використовують собак на передовій, як взагалі підготувати чотирилапого до кінологічної служби та чи є перспективи розвитку української кінології, розповів провідний спеціаліст кінологічного центру Головного управління Національної поліції в Донецькій області та інструктор кінологічного союзу України за шістьма категоріями Степан Єрьоменко.
Перше знайомство Степана з кінологією відбулось ще в дитинстві. Мама хлопця – кінолог, тож і сина вирішила долучити до цієї справи. Спочатку він навіть не думав про те, щоб працювати з собаками, але одного разу мама запропонувала спробувати йому навчити пса командам. Коли почало виходити, дресирування захопило Степана і він вже більше й більше цікавився цією темою, і у 12 років поїхав зі своїм чотирилапим вихованцем на перші в його житті змагання. Згодом була строкова служба в армії, де хлопець також був кінологом, а після неї – підписання контракту з одним із військових підрозділів. Під час подій 2014-го в Маріуполі Степан був поранений, тож тимчасово залишив військову справу, але продовжував тренувати службових собак. На сьогодні кінолог підготував для виконання різних завдань десятки собак і його вихованці працюють в поліції та військових підрозділах по всій Україні.
Служба та дружба, які укорінювались роками
Приручення собак почалось багато тисячоліть тому. Спостерігаючи за цими «домашніми вовками», їхні господарі почали помічати певні особливості організму тварин, притаманні саме цьому виду: кращі за людський слух, нюх та зір. Спочатку чотирилапі допомагали людям із випасом худоби, походами на полювання, охороною поселень тощо. Але з часом псів почали використовувати й у боях: вони вибігали попереду війська та цілими зграями вклинювались у стрій противника, збиваючи з ніг та вгризаючись у солдатів та коней ворога. Їхнім завданням було внести метушню та відволікти увагу й по можливості знищити недругів. Собаки мали боротись із ворогом доти, доки не переможуть його або ж не загинуть самі. На одному із зображень фараона Тутанхамона намальовані пси, які попереду його колісниці атакують ворожі війська. Існує багато й інших доказів того, що цих тварин використовували в боях багато століть та навіть тисячоліття тому. Шукати вибухові предмети собаки почали у ХХ сторіччі. Під час Другої світової війни чотирилапих помічників залучали вже повсюдно. Були й собаки-листоноші, собаки-санітари, собаки-зв’язківці, собаки-міношукачі тощо. Існувало навіть таке поняття, як «протитанковий собака». До таких псів прикріпляли вибуховий пристрій та вчили залазити з ним під танк. На дресируванні майбутніх «камікадзе» не годували кілька днів та привчали, що під бойовою машиною можна знайти щось поїсти. В умовах війни їх також тримали голодними, аби спрацював рефлекс – під танком можна знайти їжу. На жаль, такі собаки були приречені на загибель.
«Методи дресирування собак тоді, звісно, відрізнялись від тих, які використовуються зараз, – розповідає Степан Єрьоменко. – На той час вони були більш експериментальними. Наприклад, на міну клали шматочок м’яса, щоб собака звикав до її запаху і до того, що якщо є такий запах – то поруч є й м’ясо. Із часів незалежності України в службовій кінології почались проблеми. Вона перебувала у доволі запущеному стані. Тоді було важко людям, що вже казати про тварин. Звісно, кінологів навчали, були й кінологічні підрозділи в армії, але розвитку не було ніякого. Методи – застарілі, непопулярні та не надто вдалі. Але будь-який стрес, не тільки для організму людини, а й для держави несе якісь зміни, як на гірше, так і на краще. З бойовими діями на Донбасі почався новий виток у розвитку службового собаківництва і роботи для псів побільшало».
Тоді до Степана звернулись хлопці з одного підрозділу, кінологія в якому тільки починала зароджуватись. Він погодився, адже для роботи були закуплені дуже хороші собаки та й взагалі до справи бійці новоствореного кінологічного взводу підійшли дуже серйозно: їздили по різних школах та курсах по всій Україні, навчались та переймали досвід як в українських, так і закордонних кінологів. Готували собак для роботи за різними напрямками: пошук наркотичних засобів, вибухонебезпечних предметів та зброї, пошук людини за її запаховим слідом тощо. Дуже скоро ці чотирилапі разом зі своїми провідниками вже працювали в зоні бойових дій, несли варту на блокпостах, допомагали поліції у пошуку заборонених предметів на залізничних та автовокзалах і навіть обшукували стадіон перед початком матчів. На думку Степана, в Донецькій області кінологія за роки війни розвинулась найкраще, адже собакам у прифронтових містах доводиться працювати набагато важче та наполегливіше, особливо під час пошуку зброї та вибухонебезпечних предметів. Саме по Донецькій області кількість розкритих злочинів та виявлених вибухонебезпечних речовин дуже висока – і все це не без допомоги чотирилапих помічників.
У російсько-українській війні ставлення до собак стало більш гуманним та правило «ще народять» вже не діє. Ніхто не відправляє собак під танки, не примушує протягувати дроти та витягувати поранених. Сучасні технології просунулись далеко вперед, тож і потреби в таких жертвах вже немає. А втім, допомога чотирилапих і зараз є вкрай важливою та необхідною. Собаки шукають вибухонебезпечні предмети, зниклих бійців та їхні останки, затримують правопорушників, проводять антитерористичну роботу.
«Робочий ген»: не будь-який собака може стати службовим
Виростити та видресирувати службового собаку – справа не з легких, адже кожен із цих чотирилапих має власний характер і вимагає до себе особливого підходу. Як зазначає Степан Єрьоменко, надважливу роль для успішної службової кар’єри собаки відіграє хороша генетика.
«Собаки, які брались від хороших, дійсно робочих батьків, з гарним родоводом та робочими якостями мають всі шанси на успішну службову кар’єру, – пояснює кінолог. – Існує таке негласне поняття, як «робочий ген». Цей ген передається з покоління в покоління. Якщо, наприклад, виловити десь на вулиці звичайного собаку, то зробити з нього супербійця буде практично неможливо. Звісно, в кожному правилі є винятки, але вимагати від такого собаки стовідсоткового виконання поставленого завдання ми не можемо. Це не закладено в його природу. Тим же тваринам, які мають робочих батьків, цей талант передається у спадок. Саме тому, обираючи цуценя для роботи, насамперед потрібно дивитись на його генетичне походження».
Досвідченому кінологу побачити перспективне цуценя доволі легко. Службові задатки чотирилапого у поведінці можна визначити вже після третього тижня життя. Собака має бути активним та стресостійким, не боятись нових людей, запахів та приміщень. Є ціла низка тестів, які кінологи влаштовують цуценяті перед тим, як його обрати. Майбутній службовий пес не має бути істеричним – це впевнена в собі та своїх діях виважена тварина. Робота кінологів та їхніх вихованців складається з постійних стресів як для людей, так і для собаки, тож психічне врівноваження – один із головних факторів. До речі, кінологом може бути також далеко не кожен – для цього потрібно мати певний хист, вміння знайти спільну мову з собакою та стати для нього вожаком. Хвилювання провідника дуже передається чотирилапому, тож впевненість та досвідченість першого відіграють вкрай важливу роль.
Підготовка службового собаки
Розпочинати роботу з підготовки майбутнього хвостатого бійця необхідно якомога раніше, в ідеалі – у чотири місяці. Саме в цей період у цуценяти йде формування його особистості та характеру. Важливо, щоб до цього часу пес звик до свого власника та пройшов курс соціалізації в місті: побував у людних місцях, поїздив на громадському транспорті та не жахався різких звуків. Дехто починає спецкурс одразу зі стендової роботи (собака спочатку шукає за запахом улюблену іграшку, потім до цієї іграшки додаються тротил, гексоген чи інший запах, який в майбутньому він шукатиме), дехто з послуху. В кожного кінолога власні методи та підхід до роботи. Основне, на думку Степана, щоб у роботі чотирилапого був постійний розвиток.
«Неважливо, з чого ви почали, – говорить він. – Головне, щоб у вас встановився контакт із підопічним. Для мене чотири місяці – це оптимальний період, щоб приступити до підготовки цуценя. А от через пару місяців після початку занять краще зробити невелику перерву, хоча б на півтора місяця. Адже навіть у службового собаки має бути «дитинство» та час побути звичайним улюбленцем: трошки побешкетувати та погратись. Якщо постійно навантажувати тварину та не давати їй перепочинку, вона може просто замкнутись у собі. Навіть сильні собаки з внутрішнім стрижнем можуть не витримати навантажень у ранньому віці та стати некерованими, істеричними й вже не будуть підходити для служби. А от після перерви, коли собака скучить за роботою, він приступить до нових занять із більшим ентузіазмом».
Доросла та більш серйозна підготовка починається вже ближче до року. Хоча варто зауважити, що загалом протягом усього життя службового собаки з ним треба займатись, вчити нового та повторювати вже вивчене. Тільки постійні тренування та навантаження допоможуть бути в формі як провіднику, так і його підопічному. Тож розслаблятись у кінології часу немає. Ніколи невідомо, скільки доведеться працювати собаці без відпочинку, тож постійні навантаження тільки допоможуть тварині бути готовою до тривалої роботи.
Важливо під час підготовки майбутнього чотирилапого бійця не квапитись, адже дуже легко припуститись якоїсь погрішності, яку потім буде складно виправити. Чомусь помилки відкладаються у пам’яті собак значно краще, ніж правильні дії, які потрібно виконувати. Тому виважена та поступова робота буде значно продуктивнішою за поспіх. Також важлива і сама поведінка провідника. Тільки впевнений у своїх діях та врівноважений кінолог зможе впоратися із поставленими завданнями. Степан наводить приклад, коли один із його підопічних показав чудові результати на змаганнях, увійшовши в четвірку найкращих (при тому, що був наймолодшим учасником й на момент змагань йому було всього 8 місяців), але втратив бали саме на керуванні провідника, який під час виступу був чимось схвильований.
А от коли починати заняття з собакою пізно – сказати однозначно важко. Теоретично вважається, що в 1 рік – це вже пізно. Але кожен собака, як і людина, індивідуальний. Серед вихованців Степана була, наприклад, німецька вівчарка, яку військові привезли дорослою із зони бойових дій, де вона до них прибилась сама і перші заняття з якою розпочали в два роки, тоді, коли за всіма канонами було «вже пізно», але хороша генетика дала про себе знати й пес показував надзвичайні результати в роботі.
Життя чотирилапих бійців після служби
На пенсію службові собаки виходять у 8 років. У їхньому організмі всі процеси відбуваються значно швидше, ніж у людей: вони швидше старіють, втрачають зір та нюх і починають припускатись помилок. Особливо сильно страждає здоров’я тварин, які шукають зброю та вибухівку. Звісно, бувають і винятки з правил, коли собака служить довше, але такі тварини проходять додатковий курс дресирування та тестування, яке підтверджує, що вони не втратили своїх робочих якостей та можуть нести службу й надалі.
На питання, що відбувається з собакою після виходу на пенсію, Степан усміхається та одразу заспокоює, що інформація про те, що після служби собак присипляють, неправдива. Такого чотирилапого списують та відправляють на пенсію і зазвичай кінолог, який працював із псом, забирає його додому.
«Всі чудово розуміють, що собака, якому ти віддав великий шмат свого життя, вже став його частиною. І якщо для тебе це лише сторінка в історії, то для нього – це вся історія. Ви присвятили одне одному багато часу. Це твій друг, в якого ти вклав дуже багато, тож як можна друга просто так віддати чи приспати? Кінолог на це не піде», – стверджує Степан.
Психологічний аспект роботи кінолога
Робота кінологів доволі непроста психологічно. Працюючи із собакою на розмінуванні чи під час антитерору, потрібно розуміти, що ти можеш втратити чотирилапого друга в будь-який момент. І до цього потрібно бути підготовленим. Всі досвідчені керівники кінологічних розрахунків завжди готують своїх людей до думки, що краще пожертвувати життям собаки, аніж життям людини. Цілком логічно, що життя людини завжди буде стояти вище за життя тварини. Але про таке кінологи намагаються не думати.
«Дуже важко виїжджати кудись на огляд і знати, що попереду тебе буде йти твій собака, який у разі чого прийме удар на себе та врятує тобі життя, – ділиться Степан. – Проблема в тому, що собаки не працюють по розтяжках. Вони не можуть переступати через розтягнуті дроти. Пес просто знаходить запах та випадково може зачепити хвостом чи лапою розтяжку… І все. Ти втратив собаку. Так, ви знайшли небезпечний предмет, і якби не пес, могли б втратити бійців. Але від цього не легше. Важко психологічно, і до цього ніколи не будеш готовий. І коли таке стається, потім якийсь час тобі взагалі більше не хочеться займатись собаками. Ти продовжуєш любити тварин, але ця втрата залишає таку діру всередині… Ця діра ніколи повністю не заросте і ти завжди будеш пам’ятати того собаку, який загинув. Згодом ти візьмеш нового цуценя і він буде хороший, кмітливий та круто працюватиме, але все одно ти порівнюватимеш його з тим собакою, якого не стало. І скільки не втрачай чотирилапих напарників – це відчуття завжди житиме в тобі».
Індивідуальний захист
Щоб хоч якось убезпечити тварин від поранень та запобігти їх загибелі, для собак, як і для людей, існують засоби індивідуального захисту. Ще в давні часи, щоб захистити чотирилапого воїна від ворожої холодної зброї, на нього надівали спеціальні металеві чи шкіряні обладунки, які закривали спину, груди, боки та живіт тварини. Тож не дивно, що й донині бронежилети для собак користуються великим попитом серед кінологів. Одними з перших їх почали виробляти американці, але дуже скоро багато інших країн також долучились до виробництва амуніції для службових собак. Виготовляють бронежилети й в Україні. Однак знайти у вільному продажі їх практично неможливо, бо створюються вони на замовлення, відповідно з розмірами чотирилапого бійця. Ці бронежилети, як і людські, відрізняються за класами захисту, матеріалом, з якого виготовляються, та бувають полегшеними і важкими, можуть захистити тварину від куль стрілецької зброї та осколків вибухових пристроїв.
Крім бронежилетів, для службових собак існують спеціальні захисні окуляри та взуття. І хоча чотирилапий боєць у таких черевичках має досить кумедний вигляд, проте вони дозволяють йому комфортно працювати навіть у 30-градусну спеку або ж у лютий мороз.
ТОП-3 кращих службових порід для роботи, на думку Степана Єрьоменка
У кожного кінолога є своя улюблена порода, працювати з якою для нього одне задоволення. Втім, разом зі Степаном ми спробували скласти власний невеликий рейтинг тих порід собак, які наразі використовуються різними кінологічними підрозділами та демонструють найкращі результати.
На першому місці – бельгійська вівчарка Малінуа. Сильний та витривалий собака, здатний працювати майже за будь-яким напрямком: пошук за запахом, слідова робота, затримання та конвоювання тощо. Сьогодні цю породу дійсно можна побачити практично у кожному кінологічному підрозділі. Малінуа дуже жваві та готові до роботи в будь-який момент.
Друге місце – за усіма відомою та улюбленою німецькою вівчаркою. І хоча, за словами Степана, за час існування породи (а це більше 100 років!) її трохи «зіпсували» і знайти хорошого робочого представника не так просто, все-таки ці собаки продовжують чітко утримуватись в лідерах у кінологів у всьому світі. Німецькі вівчарки, як і Малінуа, здатні виконувати практично всі завдання.
Третє місце – у лабрадора-ретривера. Цей собака не може працювати в затриманні та конвоюванні, зате роботу із пошуку наркотичних та вибухових речовин виконує на відмінно.
Нагороди та звання
Існує безліч свідчень, коли службові собаки отримували ордени та медалі за свою роботу. Наприклад, у Великобританії є медаль Марії Дікін, яка вважається вищою воїнською нагородою для тварин і якою вшановували героїчних тварин із різних куточків світу. І хоча для чотирилапих найкращою нагородою є любов людей, нова іграшка та ласий шматочок, все одно таке визнання дійсно вражає. А в деяких країнах й взагалі у службових собак, як і в людей, є військові звання. Для провідників у цих країнах чотирилапий – друг та напарник. На жаль, в Україні ситуація дещо інша. Незважаючи на велику подяку собакам, які допомагають нашим військовослужбовцям, поки що звань чотирилапим ніхто не присвоює й орденів не дає. А все тому, що в Україні за законодавством службовий собака прирівняний до спецзасобів, як то електрошокові пристрої, гумові кийки чи засоби із речовинами сльозогінної дії. Зрозуміло, що самі кінологи замовляють медалі та ордени своїм чотирилапим напарникам. Але на офіційному рівні цього поки що немає.
Коли закінчиться війна…
Майбутнє службової кінології дуже непокоїть багатьох собаководів України. Що буде далі? Степан, звісно, сподівається, що війна закінчиться нашою перемогою і це піде кінології тільки на користь:
«Після перемоги завжди наступає період затишшя. Але я сподіваюсь, що для кінологічних підрозділів він буде не просто можливістю перевести дихання та чекати нового виклику, але й часом для вдосконалення та підведення кінології до нових реалій. Колись же не знали, що собак можна залучати до пошуку зброї та вибухівки. Ймовірно, ще не повністю вивчені можливості собак та їх використання. Головне, щоб не було періоду застою. Щоб далі проводились всі змагання та заходи, відбувалась робота та навчання нових собак. У будь-якому разі ми не повинні зробити крок назад. Ми маємо впевнено рухатись вперед».
Існує безліч історій від бійців із передової про собак, які жили разом із ними на позиціях та в певний момент сповіщали наших захисників про початок обстрілу чи іншу небезпеку. Відчуття та інтуїція у псів розвинені значно краще, ніж у людей. Вони відчувають вібрації землі, зміну напрямку вітру та погоди і багато іншого. Перед початком обстрілу чотирилапі починають панікувати, в них спрацьовує інстинкт самозбереження і вони намагаються кудись сховатись. Військові не могли не помітити такої особливості собачої поведінки. І це неодноразово рятувало їм життя. Можливо, українські службові собаки й не заслуговують на звання та нагороди, але вони мають дещо більше – визнання від своїх провідників та подяку за не одне врятоване солдатське життя.
Матеріал наданий редакцією з архіву журналу “Національна оборона”. Підписатися на сторінки видання можна за посиланнями:
Twitter: https://twitter.com/natsoborona/
Facebook: https://facebook.com/natsoborona
та Telegram: https://t.me/natsoborona
