Стратегічно важливе місто на підступах до Донецька: річниця звільнення Мар’їнки
Шість років тому на захист українців від беззаконня, насильства, мародерства й озброєних проросійських бойовиків прийшли українські добровольці. 4 серпня 2014 року в операції із визволення Мар’їнки, яка вже майже місяць була захоплена бойовиками і нещадно обстріляна ворожими «Градами», брали участь бійці добровольчих батальйонів «Азов», «Шахтарськ» та 51-ї ОМБр.
Рано-вранці цього дня добровольці вирушили в бік Донецька, щоб вибити підступного ворога з української землі. Згадують, спочатку навіть точно не знали, який населений пункт їдуть звільняти. Для декого це було перше бойове хрещення, але тренування проводили постійно, тож воїни були готові нищити бойовиків. Хоча й не з першої спроби, але все-таки їм вдалося взяти центральні позиції терористів. Після чого українські бійці почали зачистку Мар’їнки у східному та західному напрямках. Бойовики у цей час обстріляли мирних жителів міста з мінометів, гранатометів, гаубиць та установок «Град».
Захисники згадують, просувались повільно під палючим сонцем. Знову почувся вибух радіокерованого фугасу. Саме він забрав життя бійця «Азову» на псевдо «Балаган». Воїн, що приїхав із Росії через політичні переслідування Кремля, віддав життя у боротьбі за Україну. Це була перша втрата для нашого підрозділу у цій війні, ще 15 азовців тоді отримали важкі поранення.
Згодом перший командир «Азову» Андрій Білецький згадував цю легендарну операцію: «Азовська розвідка тієї ночі була в Донецьку. День вартував нам п’ятнадцятьох поранених і одного загиблого. Вчинок Балагана перед смертю став взірцем для всіх азовців. Уночі сум за побратимами змішувався із гордістю і вірою у велике майбутнє. Здавалося, завтра будуть Донецьк, Моспине, кордон. І ця дивна суміш відчуттів не давала спати, не давала дихати всю ніч. Я відчував, що не спить увесь батальйон».
До вечора добровольці повністю зачистили Мар’їнку, витіснивши ворога на околиці міста. Ця перемога стала стратегічно важливою у звільненні нашої території від окупанта, бо відкриває шлях на Донецьк. Українські війська змогли закріпитися у місті. Хоча тут іноді й досі лунають ворожі постріли, наші бійці завжди на захисті і готові звільняти землі далі на Схід, повертаючи своє.
