Світ побачила книга азовця Данила Михайленка «Весна, що не стала “русской”»
Хроніки новітньої українсько-російської війни унікальні тим, що ми можемо ознайомитися з розвитком подій зі слів безпосередньо тих людей, які власноруч творили цю історію. Азовець Данило Михайленко з позивним «Гал» прийняв рішення відновити історичну справедливість та розповісти у своїй книзі про події, учасником яких він був, але які українські ЗМІ оминають увагою або висвітлюють необ’єктивно з певних причин. Однак «Весна, що не стала “русской“» – це не лише спогади, але й емоції, особисті переживання, філософські роздуми. Друг Гал розповів про те, що стало поштовхом до написання книги, її проблематику та головну ідею.
Про те, як виникла ідея написання книги:
«Це був своєрідний період застою в роботі військового напрямку, кінець 2016 року. Спало на думку спробувати себе в новій справі – у написанні спогадів. Чому саме про харківські події? Тому що вони мало висвітлюються як у засобах масової інформації, так і в книгах. А це, як не крути, один із найбільш запеклих боїв російсько-українського протистояння, який відбувся в Харкові 14 березня 2014 року і зараз незаслужено забутий всіма провладними постатями. Тому виникла ідея відновити статус події, нагадати і максимально достовірно описати, щоб та історія не канула в небуття, як це часто трапляється, на жаль. Тому я вирішив відстояти на своєму невеличкому рівні історичну справедливість і посіяти зерно історії в письменницький грунт».
Про процес написання:
«Писав я книгу досить недовго, тому що ті події були достатньо живими у моїй пам’яті, на відміну від подій літа 2014 року, які поступово втрачаються на загальному фоні. Про оборону Римарської було набагато простіше написати. Загалом процес написання тривав близько місяця, я консультувався з Черкасом, як з одним з безпосередніх учасників, також зробив коротку ремарку зі спогадів друга Холодного».
Про проблематику книги:
«Я слідкував за новинами, читав пости у соціальних мережах. Побачив, що різні державні «діячі» вважали те, що Харків вистояв при спробі російської окупації, своїм здобутком. За їхніми словами, місто звільняли не місцеві патріотично налаштовані юнаки, не футбольні хулігани, не самооборона, а окремі «героїчні постаті» та спецназ, загони міліції! Насправді ж основною силою утримання Харкова під прапорами України було саме місцеве населення, місцеві активісти, які повністю ламали систему проросійських «ментів» та місцевого адміністративно-управлінського клану. Це я й описую у своїй книзі».
Про структуру:
«Весна, що не стала “русской“» складається з трьох частин. Основна увага прикута до вищевказаних подій у Харкові – це перша і найбільша частина, яка має таку ж назву, як і сама книга. «Азовські нариси» містять кілька розповідей про події, в яких я брав безпосередню участь, в тому числі звільнення Маріуполя 13 червня 2014 року та звільнення Мар’їнки в серпні 2014 року. Я намагався описати з суб’єктивної точки зору те, що я бачив, відчував. Третя ж частина – більш філософсько-світоглядна, називається «Оповідання з берега моря». Вона створена під впливом власних переживань, описує бачення теперішньої боротьби».
Про подальші наміри:
«Вже маю низку начерків спогадів про свою службу в батальйоні «Азов» у 2014 році. Як не крути, 2014 рік для кожного азовця – це час своєрідного військового романтизму, коли все було нове, незвичайне і незнане для нас: перша зброя, перші бойові виїзди, перші досягнення і звершення… Тож у майбутньому планую писати ще».
