Відважні воїни, вмотивовані любов’ю до рідної землі: долі та історії добровольців «Азову»

Завтра, 14 березня, відзначатимемо знакове для українського народу свято – День добровольця. Саме цього дня сім років тому 500 бійців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці, аби сформувати перший добровольчий батальйон. Вторгнення російських військ у Крим та підступний напад агресора на Сході стали потужним поштовхом для справжніх патріотів. В умовах катастрофічної нестачі кваліфікованих кадрів, техніки та навіть зброї добровольцям випала нелегка місія – стати рушійною силою у боротьбі з окупантом та основою нового українського війська.

«Азов» був одним із перших добровольчих підрозділів, які вирушили на захист України. У той буремний час воїни-азовці, що не мали достатньо досвіду та забезпечувались силами волонтерів, змогли гідно протистояти ворогу, наступати і перемагати, адже були вмотивованими та зарядженими. І нині ідейність та мотивація – це те, що залишилося у підрозділі незмінним. Протягом семи років ми зростали професійно і кількісно, розвивались та стали боєздатним підрозділом спеціального призначення.

З нагоди прийдешнього свята троє добровольців «Азову» поділилися своїми історіями. Всі вони з різних куточків України та мали різне життя до війни, але поклик серця не дозволив їм залишатися вдома.

Позивний «Поляк»

Друг Поляк, нині офіцер відділу планування штабу 1-го батальйону, добровольцем прийшов в «Азов» 2014 року, як тільки зрозумів, що окупанти захоплюють наші землі і бойові дії неминуче розгортаються на Сході України. До війни юнак навчався на історичному факультеті в Харкові, вивчав археологію, працював в археологічній службі і планував пов’язати з цією наукою своє життя. Коли почався Майдан, 19-річний Ростислав (Поляк) разом товаришами вирішив залишитися у Харкові та боронити місто від сепаратистської навали.

«Ми розуміли, що не можна допускати створення такого формування як ХНР [«Харківська народна республіка» – ред.]. Брали участь у всіх харківських подіях: починаючи від усіляких дрібних акцій, зборів біля пам’ятника Шевченку, біля Леніна на площі, до вже більш серйозних сутичок – блокування Харківської академії внутрішніх справ, захист ОДА», – розповідає Поляк.

Після того, як проект «ХНР» провалився, а потім розгорнулися бойові дії на Донбасі, Поляк зрозумів, що потрібно їхати на Схід. Так на початку квітня він опинився спочатку в підготовчому таборі на «Козацькому» у Києві, а згодом разом з добровольчим батальйоном «Азов» на Сході України, де вже точилась боротьба з прокремлівськими бойовиками. У складі «Азову» друг Поляк брав участь в операції зі звільнення Мар’їнки, у штурмі Іловайська, обороні Маріуполя, Павлопіль-Широкинській операції та крайньому виїзді полку на Світлодарську дугу.

Згадуючи усі свої бойові виходи, азовцю складно виділити один, який би запам’ятався найбільше, бо кожен був по-своєму незабутнім, говорить Поляк. Тож сьогодні вже досвідчений воїн ділиться своїм першим бойовим досвідом. Це була операція зі звільнення Мар’їнки. Тоді ще молодий доброволець, як і більшість його побратимів, йшов у бій, не маючи жодного досвіду. План штурму мінявся по ходу дій, розповідає боєць.

«Ми розраховували, що ми будемо заходити в місто одними з перших, а в підсумку наш взвод став тиловим прикриттям, – продовжує Поляк. – Перші підрозділи тоді вже пройшли і основний спротив отримали у вигляді керованого фугаса. Після цього ввели у бій нас, і ми почали зачищати другорядну вулицю, де, згідно з розвідданими, імовірність вогневого контакту була найменшою. Але все виявилося зовсім не так – де очікувалось найменше, виявилось найбільше. Ми під прикриттям танка вийшли впритул на сепарський блокпост. Бойовики почали бігати, метушитися, займати вогневі позиції, а ми не розуміли чи це наш блокпост, чи ворожий».

Тож поки новоспечені воїни з’ясовували ситуацію, сталося два прильоти РПГ по танку, і азовці потроху почали відходити назад. У цей час ворожі сили розпочали обстріл наших хлопців кинжальним вогнем з двох сторін.

«Тоді я вперше потрапив у бій і трохи розгубився. Стрільба відбувалась трасерами, причому їх було багато як в нас, так і в противника – і це було якесь феноменальне, яскраве фаєр-шоу, – згадує Поляк. – Тож мій перший вогневий контакт був достатньо близький до противника, але самих сепарів ми, по суті, не бачили – бачили просто купу куль, які літають в небі, і це було ніби у фільмі «Зоряні війни».

Говорить про сам День добровольця Поляк досить скептично – він поки що не вважає цей день святом, бо кінцевої мети ще не досягнуто. Цього дня чоловік хотів би віддати шану полеглим добровольцям. Поляк додає:

«Важливо продовжувати боротьбу, знищувати ворога. І це чудово, коли ти робиш справу, яка тобі подобається, яку ти вмієш, яка важлива і приносить результат. Але потрібно, аби добровольці, які продовжують боротьбу на передовій, розуміли, що вони мають будувати завтрашній день. А завтра може бути не так яскраво, як на війні».

Позивний «Шева»

Боєць на псевдо «Шева» родом з Нововолинського. До «Азову» він навчався в коледжі, а як тільки «стукнуло» вісімнадцять, пішов воювати – у травні 2015-го.

«Чому саме «Азов»? У моєму місті існував невеликий осередок патріотичної організації «Патріот України», членом якої я був з 16 років. Ми займалися різними заходами, влаштовували паради, вишколи тощо. А поїхати на Схід та воювати я вирішив піти, тому що прагнув боронити Батьківщину. З іншого боку, хотілося побачити, що таке війна, відчути ці емоції. В «Азові» було багато друзів, тому приєднався саме до цього підрозділу».

Так друг Шева долучився до азовських «богів війни» – гаубичного артилерійського дивізіону. У його складі юнак брав участь в обороні Широкиного та низці інших бойових завдань.

«Пам’ятаю, я вперше приїхав на позицію, а вже через 20 хвилин став заряджаючим, – сміється боєць, згадуючи перші враження. – Найбільше під час бойових виїздів мені подобалося відчувати себе частиною злагодженого колективу, який якісно працює. Усі хлопці – завжди на позитиві, один одного чудово розуміють, усі заряджені на роботу. Подобається вогнева міць артилерії – можна міцно насипати ворогові, що прийшов на нашу землю».

У квітні 2018 року Шева зазнав важкого поранення в ногу з подальшою її ампутацією. Однак завдяки власній силі волі та потужній підтримці військового колективу «Азову» доброволець не упав духом, а продовжує незавершену справу.

«До свята Дня добровольця у мене позитивне ставлення, адже це добре, що у нас на державному рівні вшановують добровольців. Це свято справжніх патріотів, що не пошкодували себе, пішовши на війну з окупантом. Побратимам-добровольцям бажаю натхнення у бойовій підготовці та побільше влучних пострілів», – наостанок підсумовує азовець.

Позивний «Рен»

Друг Рен, 22-річний боєць 3-ї роти 1-го батальйону полку «Азов», хотів стати добровольцем ще 2014 року, але через вік та навчання не зміг цього зробити. Натомість хлопець займався громадською діяльністю у складі патріотичних організацій, вчився у коледжі та готувався до вступу у полк.

«Оскільки з 2014 року я був активістом руху, який пов’язаний з «Азовом», то питання вибору підрозділу для мене навіть не стояло, – розповідає боєць. – У 2018 році після закінчення навчання з’явилася така можливість, і я вирішив, що саме час».

Базовий курс бойової підготовки друг Рен закінчив якраз перед тим, коли починався виїзд батальйонної тактичної групи «Азов» у район Світлодарської дуги. Тож бойове хрещення бійця відбулося саме там. За словами Рена, одним із найбільш яскравих спогадів про «Світлодарку» став бій, у результаті якого бойовики незаконних збройних формувань подумали, що «Азов» іде на штурм, та втекли зі своїх позицій, а потім ще й відкрили вогонь по власних пустих бліндажах.

«Я тоді ще взяв замало магазинів з патронами, а Круглий [старший лейтенант Дмитро Пругло, загинув 07.06.2019 поблизу Новолуганського на Світлодарській дузі – ред.] кидав буквально в мене свої магазини під час бою. Пізніше противник подумав, що ми зайшли на його позиції, та почав обстрілювати свої ж укріплення з міномета та «відбивати» їх. А ми в цей час вже давно сиділи на наших позиціях та просто сміялися з цього».

Про своє ставлення до Дня добровольця азовець каже:

«Особисто для мене це свято, напевно, на рівні із Днем незалежності. Я вважаю, що це свято тих людей, завдяки яким наша держава вистояла у 2014 році. У нас попереду ще багато боїв, тому насамперед хочу побажати наснаги для подальшої боротьби».