Він був одним із засновників артилерії «Азову» та справжнім патріотом. Пам’яті друга Бізона
28 січня 2015 року всю Україну спіткала важка втрата. Під час запеклого бою з кремлівським окупантом загинув азовець Анатолій Шульга на псевдо «Бізон». Того дня мінометний розрахунок Бізона вирушив на виконання бойового завдання, та воно, на жаль, виявилося останнім для бійця. Бізон отримав осколкові поранення, які були несумісні з життям.
Анатолій народився 15 липня 1965 року на Сумщині, у селі Соснівка Конотопського району. Ця місцина увійшла у підручники з історії України завдяки блискучій перемозі козаків над московським військом у 1659 році (Конотопська битва). Імовірно, така історична значущість малої батьківщини певною мірою надихнула Бізона на боротьбу за українську державність
Після школи він вступив до професійно-технічного училища зв’язку в Кіровограді. Згодом був призваний на строкову службу, а потім навчався у школі прапорщиків. У 80-х Анатолій пройшов Афганістан у складі контингенту радянських військ. Повернувшись додому, він вирішив присвятити себе створенню сім’ї та веденню фермерського господарства. Входив до складу «УНСО» та згодом приєднався до конотопського осередку «Правого сектора». Зима 2013-2014 років змінила життя багатьох українців, і Анатолія теж: коли спалахнув Майдан, він усвідомив, що не можна просто сидіти удома, а з початком російської агресії проти України майже одразу вирушив на східний фронт у складі тоді ще батальйону «Азов». Рішення Анатолія піти захищати рідну землю від кремлівських окупантів було цілком виваженим.
«Він гостро переживав загибель наших людей у зоні АТО, – згадує його син Ігор. – Завжди вірив у перемогу українського народу. Ми чекали повернення і не вірили, що з ним щось може трапитися».
Друга Бізона без перебільшення можна назвати одним із засновників артилерії в «Азові». Він брав участь у всіх бойових виїздах «богів війни», а під час перебування на гарнізоні кожну хвилину присвячував тренуванню молодих бійців, для яких став старшим братом. Адже більшість добровольців приходила без військового досвіду, але з палким бажанням воювати за свою Батьківщину. Бізон зробив неоціненний внесок у боротьбу, навчаючи молоде поповнення навичок роботи з артилерією. Саме він підготував перший мінометний розрахунок та завжди особисто вирушав з ним на виконання бойових завдань. Бізон володів беззаперечним авторитетом серед азовців, був досвідченим наставником. Особовий склад згадує його як цілеспрямованого, завжди впевненого у собі, мудрого, вимогливого і водночас дуже доброго та справедливого керівника. Бізон завжди говорив бійцям: «Після бою будемо відпочивати, а зараз до роботи. Нема чого сидіти, коли ворог у нас на порозі». Його відданість національним ідеям, любов до рідного краю, віра в добро та перемогу були непохитними.
28 січня 2015 року російські найманці накрили вогнем села Гранітне та Миколаївку поблизу Маріуполя. Бійці «Азову» виїхали на передову, щоб відтягнути вогневий удар на себе та унеможливити жертви серед мирного населення. Під час бою Бізон успішно виконав поставлене перед розрахунком завдання, однак внаслідок артилерійсько-мінометної дуелі отримав численні осколкові поранення. Вони виявилися несумісними з життям, і боєць помер на місці.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Іменем Анатолія Шульги названа вулиця у Конотопі.
Пам’ятаємо!
Помстимося!
