Вони разом пішли у свій останній бій. Пам’яті Берези і Світляка

Шість років тому в боях за Іловайськ кулі ворожих снайперів обірвали життя двох мужніх воїнів «Азову» – Світляка і Берези. 10 серпня 2014 року на підступах до Іловайська було справжнє пекло. Українські оборонці йшли на штурм міста під шквальним вогнем усієї наявної у бойовиків зброї. Загострював обстановку ще й ворожий снайпер.

«Наш батальйон звільнив Мар’їнку і планував подальший наступ на Донецьк, але військове командування країни прийняло фатальне рішення – наступ на Іловайськ. Третя сотня «Азову» під командуванням друга Палія за підтримки чоти Кірта і розвідки Боцмана почала наступ на іловайський укріпрайон. Поруч йшов батальйон «Донбас». Наші хлопці просувались по укріпленій позиції на висоті, «Донбас» – по пологому приватному сектору. Ми – на відкритому полі, як на долоні. Хлопці з «Донбасу» – прикриваючись посадкою і будинками. Хлопці з «Донбасу» – молодці, зайшли в місто і почали зачистку, закріпившись у школі. Ми ж, підійшовши на лінію контакту, прийняли бій, який вилився у втрати», ‒ згадує той день другий командир полку «Азов» друг Черкас.

Спочатку кулею того самого снайпера був поранений гранатометник Андрій Дрьомін, позивний «Світляк». Командир 2-ї чоти 3-ї сотні «Азову» Микола Березовий (Береза) кинувся на допомогу Світляку і теж отримав кулю в ногу. Бійці супроводжували БМП, яка постійно глухла і не мала запасу боєкомплекту для відстрілювання, тож довелось грузити поранених під прицільним вогнем снайперів і лише дивом вдалося уникнути інших жертв. При цьому снайпер ще раз поцілив у Світляка, цього разу ‒ смертельно. Всього Андрій отримав п’ять куль, дві з них витримав шолом. Та Береза навіть зміг доповісти по рації, що його поранено, і надавав собі першу медичну допомогу. Як виявилося пізніше, крупним калібром командиру розірвало артерію на нозі в ділянці паху і навіть джгут не зміг зупинити кров. У Берези сталася масивна кровотеча, і він помер ще до приїзду реанімобіля.

Згодом азовці між собою обговорювали подробиці того бою. За їхніми словами, снайпери навмисно працювали на поранення, щоб інші бійці відтягували їх і самі ставали мішенню.

Микола Березовий народився 10 жовтня 1976 року у Горлівці, що на Донеччині. Був відомий у своєму місті та за його межами як активний громадський, політичний діяч і щирий патріот України. Тож ніхто не здивувався, коли у травні 2014 року Микола як доброволець долучився до «Азову», щоб звільняти рідну землю від російського окупанта. Береза мав надзвичайну харизму, лідерські якості, гуртував навколо себе бійців.

Рідне місто полеглого воїна все ще залишається окупованим. Тож герою не встановлюють там пам’ятники та не називають на його честь вулиці, але кожен із нас пам’ятає і зробить все задля того, щоб звільнити рідні землі Миколи та сотень інших українських солдатів, які поклали своє життя у боротьбі за Україну.

Андрій Дрьомін народився 3 січня 1982 року на Тернопільщині. Був єдиним сином у своїх батьків, які працювали вчителями. Андрій захоплювався ковальством – мав неабиякий хист, трудився у кузні, де створював художні вироби з металу. Початком боротьби Світляка став Майдан – там він завжди перебував у вирі подій разом із побратимами з УНА-УНСО, до якої долучився ще 1999 року. Коли на Донбасі розгорілось полум’я війни, Андрій без найменших вагань та роздумів пішов добровольцем у батальйон «Азов».

Друзі згадують, що Світляк був простою людиною, дуже ідейним, мав власні переконання та велику внутрішню силу, щоб відстоювати їх не словом, а ділом: «Він хотів перевернути цей світ, зробити його правильним. Андрія дуже непокоїла розмитість добра і зла, чорного і білого, цей сірий фон. Світляк був справжнім спалахом світла та емоцій, псевдо стовідсотково йому підходило».

2015-го Світляку за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, було присвоєно звання «Почесного громадянина міста Тернопіль» (посмертно). У грудні 2014 року на будівлі Нововолинської ЗОШ №4, де навчався Світляк, була встановлена меморіальна дошка. У січні 2016-го в Тернополі на будинку, де жив Андрій, була відкрита ще одна меморіальна дошка на честь загиблого воїна.

Обидва герої, Микола Березовий та Андрій Дрьомін, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно нагороджені орденами «За мужність» III ступеня .

Пам’ятаємо!

Помстимося!