Загинув, прикриваючи інших. Пам’яті полтавця Сіфа – відмінного воїна, який ніколи не втрачав бойового настрою

Антон Грицай на псевдо «Сіф» – полтавський ультрас, що загинув під час Павлопіль-Широкинської наступальної операції 15 лютого 2015 року, того дня, коли наступило так зване «перемир’я».

Антон навчався на історичному факультеті Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка, куди пішов за покликом душі, адже понад усе любив Україну. Він відрізнявся принциповістю та відповідальністю, був справедливим та чесним.

У підлітковому віці Антон захопився футболом та приєднався до ультрас полтавського футбольного клубу «Ворскла», згодом став одним із засновників ультрас-угрупування «Crew of Golden Eagle». Він жив футбольною темою, займався єдиноборствами, футболом, ходив до тренажерного залу. Сіф володів надзвичайною енергетикою – це відзначали всі, хто був з ним знайомий. Він випромінював позитив, бадьорість, завжди був усміхненим та веселим, не втрачав бойовий настрій. Антон брав активну участь у революційних подіях на Майдані, брав участь у сутичках на Грушевського. Згодом разом з друзями став ініціатором графіті-меморіалу, присвяченого героям Небесної Сотні, що неподалік Полтавської державної академії.

Коли російський агресор вдерся до України, Сіф допомагав воїнам як волонтер, але цього було для нього замало. У вересні 2014 року він вступив до лав батальйону «Азов».  Прийшовши до «Азову», опинився у вартовій чоті, потім став бійцем першої сотні батальйону. Коли Сіф переводився у бойовий підрозділ, обирав між артилерією і піхотою. Хотів взяти кулемет, але вільного ПКМу тоді не знайшлось, тож Сіф був стрільцем. Один з перших його виїздів – чергування після теракту в Маріуполі. 24 січня 2015-го він бачив, як по мікрорайону Східний прилітають «Гради», що забрали 31 людське життя. Антон не міг бездіяти і хотів іти вперед, іти у наступ.

Лише йдучи в бій з автоматом в руках та не словом, а ділом захищаючи рідну землю, він зміг знайти своє місце та відчути, що робить все можливе по максимуму. Сіф був справжнім воїном за духом, а в битві схожий на бога війни – густа чорна борода, суворий зосереджений погляд зелених очей, в руках зброя, що випускає нестихаючі черги… Життя Антона обірвалося в запеклому бою під час штурму ворожої позиції. Загинув Антон «Сіф» Грицай саме того дня, коли по телебаченню сповістили, що в ніч з 14 на 15 лютого 2015 року оголошено перемир’я. Павлопіль-Широкинська операція стала першою операцією Сіфа, на яку він визвався сам.

Збираючись на Широкинську операцію, Антон сказав рідним, що їде на полігон на кілька днів і буде без зв’язку, але «легенда» провалилася наступного ж дня – 10 лютого рота Сіфа пішла на Павлопіль, про що сповістили всі соцмережі та телеканали. Один з побратимів Антона розказував випадок з того дня:

«Ми з Сіфом були на посту. Коли снаряди почали лягати метрів за 200-300 від нас я відразу впав на землю, а він – ні. Він сів на коліно пригнув голову і «видивлявся ворога».

Про Сіфа розказували, що поспати він встиг лише 15 хвилин, адже мав один спальник на двох зі своїм другом і вони спали по черзі. З самого світанку – вуличні бої з сепаратистами і ротою осетинів. Перший серйозний вуличний бій для Сіфа, в якому він проявив себе хоробрим і дисциплінованим. Під час відходу групи в укриття, Сіф йшов останнім, прикриваючи інших, але добігти не встиг – під ногами Антона розірвався ворожий ВОГ.

«Ти був завжди «весельчаком» із глибокими думками та висновками. Ніколи не здавався. Ти завжди будеш поруч зі мною, ми же «двійка»… Дякую, що прикривав, пробач, що не вберіг. У цей день Ти був Богом на полі бою і пішов, як і належить чоловікові і Герою…» – так згодом після загибелі Сіфа напишуть побратими на сторінках у соцмережах.

«У моїй пам’яті Сіф залишився доброю, завжди усміхненою людиною, – пригадує побратим Желько. – Незадовго до початку Широкинської операції він прийшов до нас у взвод. На всіх тренуваннях, виїздах він постійно був у гарному настрої. І навіть після одного з обстрілів поблизу Лебединського Сіф сидів на ґанку й усміхався».

«Сіф не дозволяв нікому і ніколи плямити ані честі, ані слави Української нації, він знав історію і пам’ятав про великі дні наших визвольних змагань, він був гордий своїми предками, мстився за своїх друзів-лицарів, що загинули на Майдані, під Іловайськом, в аеропорту, Пісках, Широкиному. Говорив мало, а робив багато. І ми не маємо права забути про це», – так пригадує Сіфа близький друг і побратим Рудий.

Для Сіфа головним було, щоб мама ніколи не плакала. Він не встиг створити сім’ю і збудувати будинок у лісі під Полтавою, де так любив гуляти з коханою та вірними товаришами. Патріот, відмінний боєць і організатор, знав і шанував історію рідного краю, прямий і веселий, стильний і красивий хлопець – таким Антона Грицая запам’ятають всі, хто його знав.

8 березня 2015 року під час футбольного матчу гравці ФК «Ворскла» вийшли на поле в чорних футболках з іменем Сіфа. На початку гри всі присутні вшанували пам’ять Антона хвилиною мовчання, а на трибуні було розгорнуто банер з його портретом.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни бійця нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та нагородою «За вірність народу України» І ступеня (посмертно).

Пам’ятаємо!

Помстимося!